— Отже, мій хлопче, саме через це в Південній півкулі тепліше, ніж у Північній.
— Не розумію, — відповів Роберт здивовано.
— Поміркуй гарненько, — казав далі Паганель. — Коли в нас, у Європі, зима, то яка пора року тут, в Австралії, в Південній півкулі?
— Літо, — відповів Роберт.
— Так ось, якщо саме о цій порі року Земля найближче до Сонця… тепер розумієш?
— Я зрозумів…
— То літо Південної півкулі гарячіше за літо у Північній саме через цю близькість до Сонця.
— Справді так, пане Паганелю.
— Отож коли кажуть, що Сонце найближче до Землі взимку, то це справедливо тільки щодо нас, мешканців Північної півкулі.
— Таке ніколи не спадало мені на думку, — сказав Роберт.
— А тепер поміркуй над цим і затям гарненько.
Роберт залюбки вислухав маленьку лекцію з космографії і наприкінці дізнався, що пересічна температура провінції Вікторія досягає +74° за Фаренгейтом (+23,33° за Цельсієм).
Увечері мандрівники розташувались табором за п’ять миль од озера Лондейл, між горою Друмонд, що височіла на півночі, і горою Дройден, невисока вершина котрої вимальовувалась на південному небосхилі.
Назавтра, об одинадцятій годині, фургон дістався до берегів річки Вімерра на сто сорок третьому меридіані.
Річка завширшки з півмилі, прозора й гладенька, наче скатертина, струміла між двома рядами високих акацій і камедних дерев. Подеколи розкішні мирти простягали на висоті п’ятнадцяти футів своє довге плакуче віття з червоними суцвіттями. Безліч пташок, — вивільги, зяблики, золо-токрилі голуби, балакучі папуги, — пурхали у зеленому гіллі. Внизу, збаламучуючи тихі води, хлюпалась пара чорних лебедів, полохливих і неприступних. Ця “гага avis” [73] австралійських річок невдовзі загубилась у примхливих закрутах Вімерри.
Тим часом фургон зупинився на зеленому килимі з розкішної трави, котра звисала торочками над швидкоплинними струменями. Поблизу — ні порону, ані містка. Однак треба було дістатися на той бік. Айртон подався шукати вигідного броду. Він пройшов чверть милі вгору річкою, і тут вона видалась йому неглибока. Айртон вирішив, що в цьому місці можна перебратися. Вимірявши кілька разів дно, він упевнився — глибина річки сягала не більше трьох футів. Отже, фургон міг пройти мілководдям, не надто ризикуючи.
— Скажіть, можна перейти річку в інший спосіб? — спитав Гленарван.
— Ні, сер, — відповів Айртон, — але ця переправа мені не видається небезпечною.
Якось виберемось.
— Леді Гленарван і міс Грант повинні вийти з фургона?