Гленарван, Паганель, майор, Джон Манглс змішались натовпом, дослуховуючись до розмов, що точилися навколо Декотрі прилучилися до рятувальних робіт і кожен силкувався знайти причину лиха.
— Поламався міст, — казали одні.
— Де там поламався! — заперечували інші. — Поглянь лишень, він і тепер цілісінький. Просто його забули звести, коли підходив поїзд, та й край.
Справді, це був розвідний міст, що пропускав річкові судна. Невже сторож, через непростиму недбалість, забув з’єднати міст, і поїзд, що мчав повним ходом, раптом опинився перед проваллям і звалився у річку? Цілком імовірно, бо коли половина мосту, вщент розбита, лежала під уламками вагонів, то друга, відведена на протилежний берег, досі висіла на своїх зовсім непошкоджених ланцюгах. Безперечно, лихо скоїлось через недогляд сторожа.
Нещастя з експресом № 37, що вийшов із Мельбурна об одинадцятій годині сорок п’ять хвилин вечора, сталося вночі, якраз за двадцять п’ять хвилин після зупинки в Каслмейні, о третій п’ятнадцять. Щойно пасажири й обслуга останнього вагона кинулися шукати допомоги, але телеграф не працював — стовпи лежали долі. Тому представники міського уряду з Каслмейна прибули на місце катастрофи тільки через три години. О шостій розпочали рятувальні роботи під керівництвом головного інспектора колонії й загону полісменів на чолі з офіцером. На поміч їм прийшли скватери зі своїми людьми. Насамперед заходилися гасити вогонь, що з неймовірною швидкістю поглинав купи уламків. На схилах насипу лежало декілька трупів, покалічених і спотворених так, що й пізнати не можна. Годі було й думати про те, щоб витягти з цього пекла хоч би одну живу істоту. Вогонь хутко завершив справу страшної руйнації. З усіх пасажирів — а ніхто не знав, скільки їх було, — залишились живими тільки десятеро — тих, що їхали в останньому вагоні. Управління залізниці відрядило по них спеціальний паровоз, аби повернути їх до Каслмейна.
Тим часом лорд Гленарван відрекомендувався головному інспекторові й зайшов із ним та поліцейським офіцером у розмову. Офіцер був високий на зріст, худорлявий, незворушно спокійний чоловік. Коли він і був здатний на будь-які почуття, то вони аж ніяк не відбивались на кого байдужому виду. Перед цим непоправним лихом він стояв, як математик перед завданням, котре треба розв’язати, знайшовши невідоме число. На Гленарванові слова: “Яке страшне нещастя!” — він спокійно відказав:
— Гірше, ніж нещастя, сер.
— Гірше? — вигукнув Гленарзан, неприємно вражений цими словами. — Що ж може бути гірше за нещастя?
— Злочинство, — так само спокійно відповів офіцер.
Гленарван, не сперечаючись про слушність цього висновку, повернувся до головного інспектора, запитуючи його поглядом.
— Так, сер, — озвався той, — розслідування переконало нас у тому, що біда скоїлась внаслідок злочину. Останній багажний вагон пограбовано. На пасажирів, які зосталися живими, напала зграя з п’яти чи шести бандитів. Очевидно, міст не бло зведено умисне. Зіставляючи ці обставини із зникненням сторожа, можна не сумніватися — негідник був у змові з грабіжниками.
Поліцейський офіцер, почувши цей висновок головного інспектора, похитав заперечливо головою.
— Ви не поділяєте моєї думки? — спитав його головний інспектор.
— Ні, щодо співучасті сторожа.
— Проте, — зауважив головний інспектор, — тільки за умови співучасті сторожа можна звинувачувати в злочині тубільців, які блукають поблизу Муррею. Без допомоги сторожа ці дикуни не розвели б мосту, бо ж вони нічогісінько не тямлять в його механізмові.
— Цілком слушно, — погодився поліцейський офіцер.
— До того, — вів далі головний інспектор, — за свідченням одного власника судна встановлено: коли він проминув о десятій годині сорок хвилин Кемден-Брідж, то міст, згідно з правилами, було знову зведено.
— Достеменно так.
— Отже, участь сторожа в змові мені видається незаперечно доведеною.
Поліцейський офіцер знову похитав головою на знак