Діти капітана Гранта

22
18
20
22
24
26
28
30

— Я жартую, дорога міс, — відповів Паганель, — і Роберт це чудово розуміє. Він — шукач золота? Та ніколи в світі! Копати землю, перевертати її, обробляти, потім засіяти і зібрати врожай— винагороду за свою працю — це дав втіху. Але копирсатися в землі наосліп, наче кріт, аби видо бути з неї дещицю золота — це жалюгідне ремесло, і треба бути проклятим богом і людьми, щоб удатися до нього!

Побувавши там, де розмістилися головні копальні, проминувши чимале пустирище з ґрунтом, який утворився внаслідок вивітрювання скель і складався переважно з кварцу, глинистих сланців та піску, мандрівники дісталися врешті до банку.

Це була громіздка будівля, на її даху майорів англійський національний прапор. Гленарван звернувся до головного інспектора, і той люб’язно запропонував йому познайомити прибулих з своєю установою. Тут компанії зберігають золото, добуте з надр земних. Давно минули ті часи, коли рудокопа визискували торговці — колоністи. Вони платили йому на копальнях п’ятдесят три шилінги за унцію золота, а продавали її в Мельбурні за шістдесят п’ять! Щоправда, гендляр ризикував, бо переправляти золото було небезпечно — по дорогах никали банди грабіжників, і вантаж навіть з охороною не завжди прибував за призначенням. Інспектор показав своїм гостям цікаві взірці золотих самородків і познайомив їх з різними способами добування коштовного металу. Звичайно він зустрічається або у вигляді розсипного золота, або золота корінного, як первісна порода. В покладах золото знаходять у суміші з наносними ґрунтами чи вкраплене в кварцити. Отож, щоб його видобути, розкопки проводять або глибоко, або на самій поверхні. Розсипне золото найчастіш залягає на дні потоків, у видолинках і ярах, нашаровуючись відповідно до власної грубизни: спочатку зерна, потім пелюстки, нарешті блискітки. Корінне золото, що міститься у вивітрілій породі, скупчується в певних місцях, утворюючи, як кажуть рудокопи, “кишеньки”. Декотрі “кишеньки” ховать у собі, бува, цілий статок.

На горі Олександр золото знаходять здебільша в глинистих нашаруваннях і в розколинах сланцевих скель. Тут розкидано цілі гнізда самородків, і щасливий рудокоп частенько витягає найбільший виграш у цій золотій лотереї.

Гості, роздивившись різні взірці золота, подалися до мінералогічного музею, що містився в банку. Вони побачили розкладені за певною класифікацією, з понавішуваними на них ярличками, зразки тих порід, з яких складаються австралійські ґрунти. Золото — не єдине багатство Австралії, і цілком слушно було б назвати її великою скринькою, Де природа ховає свої коштовні самоцвіти. Під склом вітринок виблискували білі топази, що їм могли б позаздрити топази бразільські, епідот, різновид силікатів чудового зеленого кольору, альмадінський гранат, напрочуд гарні шарлатові й рожеві рубіни, подібні до корунда, ніжно-голубі й темно-сині сапфіри, такі ж вишукані, як сапфіри малабарські або тібетські, блискучі рутили, нарешті, маленький діамант, знайдений на берегах Терону. Все було в цій розкішній колекції коштовного каміння, а золото, потрібне на його оправу, не доводилось шукати далеко.

Гленарван попрощався з головним інспектором банку й, подякувавши йому за люб’язність, приєднався до своїх друзів, аби далі оглянути копальні.

Хоч який байдужий був Паганель до скарбів цього світу, проте він раз у раз обшукував очима землю. Це було дужче за нього, і жарти товаришів його не зачіпали. Він безперестанку нагинався, піднімав камінчик, уламок руди або шматочок кварцу, уважно оглядав і жбурляв зневажливо геть. Так тривало цілу прогулянку.

— ВДо трапилось, Паганелю? — спитав його майор. — Ви щось загубили?

— Авжеж, згубив, — відповів Паганель, — той безперечно втрачає, хто нічого не знайшов у цій країні золота й коштовного каміння. Не знаю чому, але мені дуже хочеться привезти відціль самородок в кілька унцій або навіть фунтів двадцять вагою.

— І що б ви зробили з ним, мій шановний друже? — запитав Гленарван.

— О, я дав би собі з ним раду, — відповів Паганель. — Я вшанував би цим золотом мою батьківщину, віддав би його на схорону до французького банку!

— А його б узяли?

— Безперечно, у вигляді залізничних облігацій!

Усі поздоровили Паганеля з вигадкою цікавого способу “піднести дарунок” батьківщині, а леді Гелена побажала йому знайти найбільший у світі самородок.

Отак жартуючи, мандрівники обійшли більшу частину території копалень. Скрізь робота відбувалася розмірено, механічно, але без піднесення.

Минуло близько двох годин, коли Паганель запримітив пристойну корчму й запропонував посидіти там і зачекати фургон. Леді Гелена погодилась, а як уже так повелося, що в корчмі годиться пити, то Паганель загадав хазяїнові подати будь-який місцевий напій.

Усім принесли по склянці “ноблера”. Власне кажучи, це той самий грог, але грог навиворіт. Замість влити чарочку горілки в велику склянку води, тут додають чарочку води до склянки горілки, кидають туди цукор і п’ють. Це було надто по-австралійському, і хазяїн вельми здивувався, коли його відвідувачі розвели ноблер водою з карафки і таким чином обернули його на британський грог.

Потім повели розмову про копальні й рудокопів. Паганель, дуже задоволений з того, що тільки-но побачив, зауважив проте — колись, за років перших розробок на горі Олександр, тут було багато цікавіше.

— Землю тоді геть усю порили, — розповідав він, — на ній аж роїлася незліченна працьовита комашня, та ще й яка ретельна! Однак емігранти запозичили в комах тільки завзяття, але не їхню завбачливість. Золото марнували в шаленствах, його пропивали й програвали в карти, і корчма, де ми оце сидимо, була справжнім пеклом, як тоді казали. Гра в кості раз у раз закінчувалась різаниною. Поліція нічого не могла вдіяти, і губернатор не раз мусив відряджати частини регулярного війська, щоб утихомирити бешкетників. Однак він спромігся їх напоумити — зобов’язав кожного брати патент на право видобутку золота і, доклавши чималих зусиль, досяг врешті певного ладу й спокою, принаймні більшого, ніж у Каліфорнії.