— Я бачив його в квартирі Інгрід Кельд.
— То це ви його так почастували?
— Авжеж.
— Що вам ще відомо?
— Багатенько, — відповів Клосс. Він все ще не збирався відкривати своїх карт.
— Нічого ви не знаєте, — несподівано промовив генерал. — Ви що, мріяли про лаври в гестапо?
— Я не сказав, що маю намір піти до Мюллера. У нього є кого послати на розшуки Інгрід.
Клосс глянув на генерала й подумав, що, певно, припустився якоїсь помилки. Фон Больдт усміхався. Але за мить його обличчя знову стало серйозним.
— Штольп намолов вам усяких дурниць. (“Він не вірить, — подумав Клосс, — що я знайшов ту записку, але хай вважає так і далі”). Якщо ви порядний німецький офіцер, а я вас все ще за такого маю, — це звучало майже патетично, — то ви повинні мені довіряти й розуміти, що всі мої діяння — в ім’я блага великої Німеччини, — генерал глянув на портрет Бісмарка. — Честь офіцера велить вам бути дисциплінованим і мовчати.
“Старий дурень, — подумав з люттю Клосс. — Якби я тобі сказав, що в мене твоя записка до Кірстговена. — Він глянув на свій портфель, що лежав коло нього на підлозі. — Звичайно, ти міг би наказати ліквідувати мене, хоч черговий офіцер і знає, що я поїхав до тебе… Правда, черговий офіцер мовчатиме”.
Клосс думав над усім цим і водночас говорив:
— Отже, ви, пане генерал, не хочете нічого сказати мені про Інгрід Кельд?
— Шантаж вам не вдався, — відповів генерал. І згодом додав: — Пораджу вам, юначе: забудьте про неї.
“Це вже занадто”, — подумав Клосс.
— І ще одне: забудьте й про нашу розмову.
— З великою охотою, пане генерал, — прозвучало це, однак, досить фамільярно. — З великою охотою, — повторив Клосс. — Коли б тільки я був певний…
— У чому?
— У тому, що Інгрід Кельд не поїде ранковим поїздом до Стокгольма.
Клосс подумав, що сказав зайве. На обличчі генерала з’явилося здивування. Він вклав у око монокль і дивився на Клосса з неприхованою цікавістю.
— Не розумію.
ebooksa