— Ні, пане обер-лейтенант, у цивільному.
— Панна Кельд чекала машину? — Але запитання було зайве; швейцар тільки знизав плечима і сказав, що він же нічого не знає.
Клосс не сумнівався — це гестапо! Мюллер хоче бути впевненим — він не з тих, що люблять ризикувати. Інгрід Кельд стала недосяжною, наказ залишився невиконаний. Проте Клосс і не думав відступати: зв’язкову треба врятувати, треба знайти інший вихід.
Це саме він повторив Арнольдові, коли через кілька хвилин зайшов до нього в квартиру. Старий був стривожений: кульгаючи, він нервово ходив по кімнаті, грюкав шухлядами і переглядав якісь папірці.
— Дивлюся, чи нема чогось підозрілого, — пояснив Клоссу. — Тепер я щовечора переглядаю свої речі. Радіостанції вони не знайдуть, а якщо знайдуть… — Арнольд махнув рукою.
Клосс сів на ліжко.
— А ти як гадаєш? — запитав він.
Арнольд знизав плечима.
— Центр сьогодні повторив наказ.
— Ти можеш описати портрет зв’язкової?
— Я не вимагав його, — відповів Арнольд.
— Попроси негайно.
— Я можу ввімкнути рацію тільки о четвертій ранку.
— Запізно. Що ж робити?
— Вип’єш чаю? Звичайно, сурогат, — пояснив Арнольд. — Можу ще почастувати тебе картопляниками. Більше нічого немає.
— Що ж робити? — повторив Клосс.
Арнольд мовчав.
— Кельд прийде на вокзал у супроводі гестапівців, — міркував обер-лейтенант. — Я зможу вистрілити в неї або у вестибюлі вокзалу, або на сходах, що ведуть на перон.
— Ти збожеволів!
— Є деякі шанси втекти. Я приїду туди в цивільному одязі, стрілятиму зблизька, несхибно.
ebooksa