В цей час із підводного човна спочатку донісся якийсь тріск, а тоді повітря струсонули три могутні вибухи. Вгору полетіли уламки заліза.
Кльоцко зірвав з голови мічманку і переможно вигукнув:
— З перемогою, товариші!
У морі стало темно.
Восьмьоркін видряпався на баркас. Він буркнув:
— Оце б сто грам похідних та в кубрик на суху постіль.
— Скоріше роздягайтесь та сушіться біля мотора, — сказав Кльоцко.
Голос боцмана був на диво лагідним, у ньому навіть вчувалася ніжність.
Розділ третій
Восьмьоркін весь палав. У вухах його дзвеніло, обпечене обличчя щеміло. Звикнувши до темряви, він намацав анкерок[11] з прісною водою, жадібно напився, обмив палаючі шоки, поволі почав стягати з себе мокрий одяг і розвішувати його для сушіння на тремтливий кожух мотора.
Баркас мчав по пінявих хвилях, легенький вітрець дув назустріч.
«Чи правильно я держу курс? — витверезівши від недавніх радощів, непокоївся мічман Кльоцко. — Закрутилися ми з клятим човном, тепер не збагнеш, де південь, де схід. І визначити ні за чим — ні зірки, ні вогника берегового. Отак і в Туреччині ненароком опинимось. А втім, нікуди ми не попадемо; пального на годину, найбільше на дві вистачить…»
— Виключити мотор! — наказав Кльоцко. — І передати сюди анкерок. З цієї хвилини пити лише з мого дозволу.
— Все ясно! — виключаючи мотор, зітхнув Чижеєв. — Потопивши човен, ми самі переходимо на становище тих, що зазнали аварії. З нагоди такої блискучої перспективи, товаришу мічман, хотілось би знати: чи є на Чорному морі безлюдні острови? Коли нас принесе до них? І з якого часу можна буде вас називати Робінзоном Крузо?
— Вам усе жарти, — похмуро відповів Кльоцко, — а становище серйозне: до світанку доведеться дрейфувати у відкритому морі. Щоб марно не нудитися, всі лягайте спати. Першу вахту відстою я. На «собаку»[12] розбуджу Чижеєва.
Нічого не поробиш. Восьмьоркін мовчки натягнув на себе зігрітий на моторі одяг і ліг поруч із Костем Чупчуренком.
Чупчуренко марив уві сні, збиваючи ногами брезент, і час від часу стогнав.
— Ти не придави його, Стьопо, — сказав Чижеєв, примощуючись біля мотора. — І так його діло кепське: де на безлюдному острові госпіталь знайдемо? Кажуть, що наш мічман по-морському лікувати мастак. Медузу, котра більша, на живіт покладе, черепашку розітре, травицею морською придавить, вилається по-чаклунському — і все…
— Перестань базікати! — різко обірвав Кльоцко надміру балакучого моториста. — Вранці побачимо, що з ним, а зараз — дроб… відбій!
І він свиснув у боцманську дудку, знайдену в кишені мокрого кітеля.