— І справді, — підвів голову Шеремет і поглянув на рефрижератор, — куди це тягач подівся? “Колхіда”, здається. Чи “КамАЗ” там був?
— “КамАЗ”, — підтвердив Вадим.
— А номер запам’ятав?
— Ні, — тихо мовив Вадим. — Багнюкою був заляпаний. От літери пам’ятаю: АЧМ.
— Крутився тут учора один під ногами трохи не до обіду. Очима пасе, а саме таке зачухане, ще й пика неголена, — презирливо скривилася Катруся і пішла на кухню.
— То куди ж він зник? — Шеремет відсунув од себе тарілку.
— Кудись ходив, — Явдоха перераховувала гроші, — потім прибіг, фургон отой відчепив — і погнав, як скажений.
Якийсь час слідчі мовчали.
— Катрусю, сонечко! — нарешті гукнув Вадим. — Ти часом не знаєш, куди він ходив?
— А дзвонити, — обізвалася з кухні дівчина, — на пошту. В Узень, казали люди… Іще кудись. П’ять керебе на автомат розміняв.
— Приведи дільничного, — наказав Матвій Петрович Вадиму. — Треба розібратися.
…Одразу за дверцятами фургона стояли, до самісінького верху, ящики з поганенькими яблуками. А за ними все було забите пузатими мішками з маковою соломою.
— Двісті п’ятдесят тисяч… — роздільно вимовив Шеремет. — А я все запитую в себе: і звідки в Деркача такі гроші?
— Оце так фокус! — почухав потилицю Вадим.
— Але ж як усе розрахував, тварюка, продав би тобі їхню ниточку — і розмотуй, прокуратуро! Ти, певна річ, притиснув би кредиторів до стінки, аби з бідного Жори борги не вимагали. Ну а за Жорою з грошенятами і слід би захолов.
— Шкода, що не встиг він продати ту ниточку… Хоча б одне прізвище… — похмуро мовив Вадим і сердито стукнув кулаком по мішку. — А так що ж! Мертві мовчать…
В’ячеслав Сахно
ПІДКИДЬОК[11]
ebooksa