— Навіть так? Попри мій дозвіл на будь-який самозахист? Попри те, що й без мого дозволу ти, здається, на все готовий?
— Справа дуже серйозна. Ризик справді великий. Так що послухайте: королівна постійно має носити на шиї сапфір, найкраще — інклюз, на срібному ланцюжку. Постійно. Вдень і вночі.
— Що то таке — інклюз?
— Сапфір з пухирцем повітря всередині. Крім того, в кімнаті, де вона спатиме, час від часу треба палити в каміні гілки ялівцю й ліщини.
Фолтест сидів у задумі.
— Дякую тобі, майстре. Я так і робитиму, якщо тільки… Але послухай і ти мене. Якщо допевнишся, що випадок безнадійний, забий її. Якщо подолаєш чари й дівчинка стане… нормальною… але потім виникнуть хоч якісь сумніви — забий її. Не бійся, нічого тобі не загрожує. Я справді на тебе кричатиму, привселюдно вижену тебе з палацу і з міста, але більш нічого. Нагороди тобі, зрозуміло, не дам. Може, виторгуєш її, сам знаєш, у кого.
Вони хвилю помовчали.
— Геральте! — Фолтест уперше звернувся до нього на ім’я. — Це правда, ніби дитина вродилася такою лишень через те, що Адда моя сестра?
— Дурниці. Жодне закляття саме собою не діє, треба наслати чари. То інша річ, що ваш зв’язок із сестрою став, очевидно, причиною такого наслання.
— Я так і думав. Декотрі відуни теж так казали, хоч і не всі. Але звідки усе це береться, Геральте? Чари, чаклунство…
— Не знаю, королю. Це відуни знають, відки воно все походить. А нам, відьмакам, досить лиш знати, що такі речі справді бувають — як наслідок чиєїсь могутньої волі й лихого умислу. І що всьому цьому можна-таки протидіяти.
— Убиваючи?
— Здебільшого. За це нам, зрештою, й платять. Мало хто вимагає просто зняти чари. Як правило, люди хочуть врятуватись від небезпеки. Та ще часом — помститись, якщо потвора встигла занапастити когось із їхніх близьких.
Король підвівся, зробив кілька кроків кімнатою, зупинився перед мечем, що висів на стіні.
— Ось цим? — запитав він, не дивлячись на Геральта.
— Ні. Цей — для людей.
— Чув, чув. Знаєш що, Геральте? Я таки піду з тобою до склепу.
— Виключено.
Фолтест обернувся, очі йому блищали.
— А знаєш, відьмаку, що я ніколи не бачив своєї доньки? Ані після народження, ані… пізніше. Боявся. Може, ніколи й не побачу. Невже я не маю права знати, як ти її мордуватимеш?
ebooksa