Октавія змінилася на лиці, дослухаючись до слів радника.
— Вона має застосувати всі жіночі принади, аби привернути увагу Конана. Їй це буде нескладно. Перед таким неприборканим ловеласом вона постане як сліпуче видиво ніжності й краси, в усій своїй життєстверджуючій силі, на відміну від лялькоподібних красунь із вашого сералю36.
Октавія схопилася на ноги. Її кулаки побіліли від напруження, очі виблискували як вуглинки. Дівчина тремтіла від обурення йлюті.
— Ти хочеш змусити мене зіграти роль повії з цим варваром? — вигукнула вона. — Ні! Я не така продажна, аби строїти улесливі пики перед степовим грабіжником. Я дочка барона Немедії…
— Точніше, ти належала до обраних кіл Немедії доти, поки мої вершники тебе не захопили, — цинічно мовив Джехунгір. — Тепер ти просто рабиня, яка робитиме все, що їй накажуть.
— Але я не буду! — вигукнула вона.
— Ні, — продовжував Джехунгір із навмисною жорстокістю, — ти будеш. Мені подобається план Газнаві. Говори далі, о королю радників.
— Конан певне захоче її купити. Звичайно ж, ви відмовитеся продати чи обміняти її на гірканських полонених. Тоді, можливо, він спробує викрасти її чи відняти силою, хоча я не думаю, що він розірве перемир’я. Проте ми маємо бути готові до будь-яких кроків із його боку.
Потім, невдовзі після завершення переговорів, аби не дати йому часу забути про неї, ми пошлемо до нього гінця, обвинуватимо розбійника в тому, що він викрав дівчину, і зажадаємо повернути її назад. Можливо, він уб’є гінця, проте мета буде досягнута — Конан гадатиме, що вона втекла від нас.
А потім ми пошлемо шпигуна в табір мунганів, я думаю, цю роль краще всього зіграє один із рибалок юетші, який заявить, що Октавія ховається на Ксапурі. Наскільки я знаю варвара, він негайно вирушить прямо на острів.
— Але ми не знаємо, чи піде він туди сам-один, — нагадав Джехунгір.
— Хіба чоловік бере з собою загін воїнів, коли йде на побачення з жаданою жінкою? — запитанням на запитання відповів Газнаві. — Упевнений, він прийде один. Але ми продумаємо й інші варіанти. Ми не чекатимемо його на острові, де нас самих можуть захопити, а засядемо в очеретах на болотистому острівці, за тисячу ярдів від Ксапура. Якщо він прийде з сильним загоном, ми відступимо і придумаємо якийсь інший фокус. Якщо ж він з’явиться один або з малим загоном, пастка спрацює. Будьте певні, він прийде, пригадавши чарівні усмішки вашої рабині та її багатообіцяючі погляди.
— Я ніколи не опущуся до такого приниження, — Октавія шаленіла від гніву й сорому. — Краще померти!
— Не помреш, моя неслухняна чарівнице, — сказав Джехунгір, — проте будеш піддана досить болючому й принизливому випробуванню.
Він ляснув у долоні, і Октавія покрилася мертвотною блідістю. На цей раз зайшов не кушит, а шеміт, м’язистий чоловік середнього зросту з короткою кучерявою чорною бородою.
— Для тебе є робота, Гілзане, — сказав Джехунгір. — Візьми цю дурепу й побався з нею трохи. Проте будь обережний і не зіпсуй її вроди.
З невиразним бурчанням шеміт схопив Октавію за руку, і при дотику його залізних пальців вся упертість тут же вилетіла з дочки барона. З відчайдушним криком вона вирвалася з лап шеміта й кинулася на коліна перед невблаганним володарем, благаючи його про милосердя.
Джехунгір жестом наказав розчарованому кату піти геть і мовив до радника:
— Якщо твій план завершиться успішно, я осиплю тебе золотом.
У передсвітанковому мороці пролунав незвичайний звук, порушивши первісну тишу, яка панувала над каламутними прибережними водами й болотами, порослими густим очеретом. Це кричав не сонний водяний птах і не дикий звір, — то був голос людини, що пробирається крізь густі, вище за людський зріст, очерети.