Сміючись, Конан звільнив його і відступив на крок. Мунганин похитнувсь і сперся здоровою рукою об стіл.
— Я дарую тобі твоє життя, Гарете, так, як ти подарував мені моє, — спокійно сказав Конан. — Хоча ти зняв мене з хреста абсолютно для своєї користі. Тяжке це було для мене випробування, ти б його не витримав. Це під силу тільки нам, західним варварам. Ходи, сідай на свого коня — він прив’язаний за шатром, вода і їжа у в’юках. Від’їзду твого не помітить ніхто, проте поспіши — переможеному володареві не місце в пустелі. Якщо воїни побачать тебе, каліку, позбавленого влади, то живим не відпустять.
Гарет мовчки вислухав Конана і так само в мовчанні обернувся і вийшов із шатра. Мовчки вибрався в сідло високого білого жеребця, прив’язаного в тіні розлогої пальми, мовчки вклав пошкоджену руку за комір туніки, повернув коня і вирушив на схід, у пустелю, щоб назавжди зникнути з життя племені зуагірів.
Конан залишився сам. Він осушив келих і витер губи. Йому полегшало, він пожбурив келих у куток, поправив ремінь і вийшов геть. Зупинившись на мить, він оглядів море наметів із верблюжої шерсті, що розстилалося перед ним. Між наметів походжали люди в білому. Вони співали, сварилися, лагодили кінську збрую і гострили шаблі.
Голос Конана був подібний до грому, і гуркіт його доносився до найдальших шатрів:
— Ей ви, покидьки, нагостріть вуха і слухайте! Ходіть усі сюди — я хочу вам дещо повідати!
Люди, що зібралися у вежі біля міської стіни, уважно прислухалися до слів одного з присутніх. Усі вони були молоді, міцні й спритні. Відчувався в них гарт, який дають тяжкі випробування. Усі вони були в кольчугах, у шкіряних каптанах і при мечах.
— Я знав, що Конан має рацію — це не Тараміс! — говорив Валерій. — Цілий місяць під виглядом глухого жебрака я тинявся біля палацу. І, нарешті, переконавсь у своїх давніх підозрах. Наша королева знемагає в палацовому підземеллі. Почав очікувати слушної нагоди. Тут мені й трапився стражник-шеміт. Я його оглушив, затягнув у найближчий льох і допитав із тортурами. Перш ніж здохнути, ось що він мені сказав: Каураном править відьма на ім’я Саломея, а Тараміс ув’язнена в найглибшому підземеллі. А цей напад зуагірів нам сильно допоможе. Що має зробити Конан — угадати складно. Напевно, він порахується з Констанцієм, проте, можливо, розграбує й поруйнує місто. Це ж варвар, нам його не зрозуміти. Тоді у нас одне завдання — у розпал битви звільнити Тараміс. Констанцій виведе військо в поле, вони вже сідлають коней. У місті немає запасів, щоб витримати облогу, — адже воїни Конана з’явилися під стінами зненацька. А кімерієць саме готувався до облоги: розвідка доповіла, що зуагіри тягнуть стінобитні машини й облогові башти. Все це придумав Конан, він же всі військові науки Заходу перевершив. Констанцій неодмінно виведе всіх своїх солдатів, аби одним ударом покінчити з ворогом, У місті залишиться навряд чи сотні три шемітів, та й ті будуть на стінах і біля брам. В’язниця залишиться майже без охорони. А коли звільнимо Тараміс, подивимося, як піде справа. Якщо переможе Конан, покажемо Тараміс людям і закличемо до повстання. І народ підніметься, сумнівів немає! У нас вистачить сил перебити шемітів навіть голіруч, А потім ми закриємо брами і перед найманцями, і перед кочівниками. Ані ті, ані інші не потраплять до міста. А вже тоді можна і з Конаном говорити. Він завжди був вірний присязі. А коли дізнається правду, та королева ще сама його попросить, — може, і відступить. Проте, найімовірніше, Констанцій розгромить Конана. Тоді доведеться втікати з міста і рятувати королеву. Ви все зрозуміли?
Присутні разом кивнули.
— Довірьмо ж мечі наші та душі богині Іштар і підемо до в’язниці — найманці виходять із міста через Південну браму!
Так воно й було. Сонце вигравало на гостроверхих шоломах воїнів, які безперервним потоком линули через широку браму, на білих чапраках39 важких бойових коней.
Битва мала розпочатись атакою важкої кінноти, як це заведено на Сході. Вершники ринули з міської брами сталевою річкою — грізні мужі у воронованих і сріблястих кольчугах, у кірасах, у суцільних панцирах, бородаті, схожі на хижих птахів. У їхніх лихих очах були рішучість і лють.
Люди висипали на вулиці, виглядали з вікон, мовчки проводжали поглядами чужоземних воїнів, що вийшли захистити чуже місто. А міщанам було все одно.
На вежі, що височіла над широкою вулицею, Саломея іронічно роздивлялася Констанція, підперезаного мечем і в рукавицях зі сталевих лусок. З вулиці було чути шум війська — поскрипування збруї та важкий кінський тупіт по бруківці.
— Перш ніж сяде сонце, — сказав Констанцій і підкрутив вуса, — у тебе буде безліч полонених, щоб наситити твого демона в храмі.
Йому, певне, набридли вже м’які тіла міщан? Можливо, йому сподобаються номади — вони жилаві!
— Дивися сам не нарвися на тварюку ще дикішу, ніж мій Тауг, — відповіла Саломея. — Пам’ятай, хто веде ворогів.
— Пам’ять у мене добра, тому й виходжу йому назустріч. Цей паршивий пес воював на Заході, тож розуміється на штурмі міст. Мої розвідники підібралися до їхнього табору, а це нелегко, адже в номадів орлиний зір. Усе ж таки вони роздивилися, що верблюди волокли й катапульти, і тарани, і облогові башти. Присягаюся Іштар! Аби все це спорудити, десять тисяч чоловіків мали б трудитися не менше місяця. А де він узяв матеріали — не збагну. Невже домовився з туранцями? Втім, усе це йому не знадобиться. Я вже бився з цими піщаними вовками. Спершу перестрілка — тут моїх воїнів убереже броня, — потім атака. Мої полки прорвуть слабкий лад номадів, розвернуться, ударять іззаду і розженуть це воїнство на всі боки. Увечері я ввійду до Південної брами, і сотні полонених поплентаються за хвостом мого коня. Уночі ми влаштуємо на палацовому майдані свято — мої хлоп’ята люблять спалювати полонених живцем і здирати з них шкіру. А Конана непогано б узяти живим і посадити на палю перед палацом.
— Розважайтеся досхочу, — байдуже відгукнулася Саломея. — Я давно мріяла про сукню з людської шкіри. Та сотню полонених віддай мені — і на жертовник, і для Тауга.
— Все буде як ти бажаєш, — відповів Констанцій і броньованою долонею зачесав волосся назад. — Отже, йду битися й перемогти в ім’я незаплямованої честі Тараміс! — Він узяв оздоблений перами шолом на вигин лівої руки, правою ж віддав блазенський салют.
ebooksa