— Тепер тільки б вітер протримався… — скромно зауважив Генрі.
“Анжеліка” посунула далі, залишивши застиглий на місці буксир; він ставав дедалі меншим і меншим, і все ж зі шхуни побачили, що буксир сів на мілину, а люди вистрибнули за борт і рушили убрід до берега.
— Нумо, заспіваймо нашої! — весело вигукнув Генрі і завів:
— Усе це добре, сер, — перебив їх капітан Трефезен, коли Моргани закінчили перший куплет; він поводив плечима в такт співу, очі його блищали. — Але вітер ущух, сер. Знову штиль. Як же ми тепер виберемося з бухти Юкатан? “Долорес” не пошкоджена. Ми тільки затримали її, і все. Якийсь негр пірне під судно, звільнить гвинт, і тоді вони миттю здоженуть нас.
— Але тут недалеко до берега, — зауважив Генрі, змірявши поглядом відстань, і, обернувшись до Енріко, запитав: — Що тут на цьому березі, сеньйоре Солано? Хто тут живе: індіанці племені майя чи плантатори?
— Є і плантатори, є й індіанці, — відповів Енріко. — Але я добре знаю ці місця. Якщо на шхуні залишатися небезпечно, то на березі, мені здається, ми будемо в безпеці. Там ми дістанемо і коней, і сідла, і м’ясо, і хліб. Кордильєри недалеко. Чого ж нам ще треба?
— А як же Леонсія? — дбайливо поцікавився Френк.
— Вона вроджена амазонка, і мало знайдеться американців, котрих вона не перевершила б у верховій їзді, — відповідав Енріко. — Тому я порадив би вам — якщо ви, звичайно, згодні — спустити на воду велику шлюпку, якщо “Долорес” нас наганятиме.
РОЗДІЛ VIII
— Усе гаразд, шкіпере, все гаразд, — запевнив Генрі капітана-метиса, який стояв поруч з ними на березі і, здавалося, не насмілювався попрощатися та повернутися на “Анжеліку”, що дрейфувала неподалік на застиглій поверхні бухти Юкатан.
— Це, так би мовити, відхилення від курсу, — пояснив Френк. — Приємне слівце — “відхилення”. А ще приємніше, коли поталанить відхилитися за задуманим планом.
— А якщо не вдається, — заперечив капітан Трефезен, — тоді це називається зовсім іншим словом, і досить неприємним: “катастрофа”.
— Це й сталося з “Долорес”, коли ми обплутали її гвинт, — розсміявся Генрі. — Але ми не знаємо, що таке катастрофа. Ми називаємо це інакше: відхилення від курсу. І на доказ нашої віри в успіх залишаємо з вами двох синів сеньйора Солано. Альварадо і Мартінес знають фарватер як свої п’ять пальців. Вони виведуть вас звідси, коли повіє сприятливий вітер. Начальник поліції женеться не за вами. Він нас переслідує. І як тільки ми вирушимо в гори, він кинеться навздогін з усім своїм загоном.
— Хіба ти не розумієш? — утрутився Френк. — “Анжеліка” у пастці. Якщо ми залишимося на борту, шеф захопить і нас, і “Анжеліку”. От ми і вирішили відхилитися від курсу і піти в гори. Він гайне за нами. І це дасть “Анжеліці” змогу щезнути. Ну а нас йому не впіймати.
— А раптом я втрачу свою шхуну? — не відставав темношкірий шкіпер. — Якщо вона наскочить на скелі, я напевно втрачу її, адже проходи тут такі небезпечні!
— Тоді тобі заплатять за неї, я тобі вже про це казав! — промовив Френк зі зростаючим роздратуванням.
— А скільки ще в мене було усяких витрат…
Френк витяг блокнота й олівця, нашвидку написав кілька слів і передав записку капітану.
— Вручиш це сеньйору Мельхіору Гонсалесу в Бокас-дель-Торо, — сказав він. — І одержиш у нього тисячу золотих. Це банкір, мій агент. Він і розплатиться з тобою.
Капітан Трефезен недовірливо подивився на записку.