Серця трьох

— Годі! — суворо наказав він. — У цьому ти нічого не розумієш. Якщо він капітан да Васко, то, як істота божественна, вип’є золотий напій і залишиться цілий і здоровий.

Він вилив розплавлене золото в грубий глиняний ківш, який стояв біля вівтаря. За його знаком кілька юнаків поклали на землю свої списи і рушили до Леонсії з явним наміром насильно розтиснути їй зуби.

— Стій, жерче! — громовим голосом гукнув Френк. — Вона ж не божественна, як да Васко! Спочатку спробуй питво на ньому.

Почувши ці слова, Торес кинув на Френка лютий погляд.

— Тримайтеся гордовито, — повчав його Френк. — Відмовляйтеся пити. Покажіть їм напис усередині вашого шолома.

— Я не питиму! — злякано вигукнув Торес, коли жрець взявся за нього.

— Питимеш! і доведеш цим, що ти справді да Васко, божественний капітан, що спустився із Сонця. Тоді ми впадемо ниць і будемо поклонятися тобі.

Торес благально глянув на Френка і це помітили пильні очиці жерця.

— Схоже, вам доведеться випити, — сухо сказав Френк. — Що вдієш! Зробіть це заради дами і помріть як герой.

Зненацька, різким рухом, Торес визволив від мотузок руку, зірвав з голови шолом і простягнув жерцю так, щоб той міг побачити напис усередині.

— Дивися, що тут написано! — крикнув він.

Жрець був настільки вражений написом “Да Васко”, що ківш випав з його рук. Рідке золото, розлившись по землі, запалило хмиз, а один зі списників, якому краплі металу потрапили на ногу, заволав від болю і пострибав геть на здоровій нозі. Проте жрець Сонця швидко опам’ятався. Схопивши казанок з жаринами, він хотів було облити хмиз навколо трьох жертв. Але тут знову втрутилася дівчинка.

— Бог Сонця не хоче, аби великий капітан пив із твого ковша, — сказала вона. — Бог Сонця змусив твою руку здригнутися і розплескати питво.

Загублені Душі почали перемовлятися: мовляв, не все так просто! і жрець змушений був відмовитися від свого наміру. Проте він твердо вирішив знищити прибульців, а тому вдався до хитрощів:

— Будемо чекати знаку. Принесіть олії. Нехай сам Бог Сонця подасть нам знак. Принесіть свічку.

Виливши банку олії на хмиз, щоб він швидше спалахнув, старий поставив на нього запалену свічку і сказав:

— Будемо чекати знаку доти, доки горітиме ця свічка. Чи правильно це, долиняни?

Загублені Душі пошепки відповіли:

— Авжеж!