Ого… Прийшов відтак, але пропало. Не міг уже потрапити на то місце.
А другі повідають, що він не ходив за товаришами, а просто виніс гроші надвір, поклав.
— Вертатиси шє — так шо ж, як на другий раз уже не міг туди дійти. Уже ґазда від того запер собі.
Така ж пригода, повідають, трапилася ще й з одним стрільцем. Він зайшов був під Довбушенку, дивиться, а там плита в однім місці відстає. «Ано-ко я відважу, — гадає.— Шо там є».
Дивитси, а то є печера. Увійшов він туда — а там повно збруї усєкої, одежі, грошей — усєкого багацтва.
Так роздививси він, є шо брати на дев"єтеро коней.
Він роздививси добре усюди, а видтак скєгнув із себе, не дивуйте, гатки і набрав грошей, шо лиш міг, та й пішов д"хаті.
На другий день вернувся той стрілец з дев"єтьма кіньми й з людьми, шукає тої комори — ого! Пропало! І сліду не було…
Так що, як бачите, трудно використати оті багатства. Тим більше, що точно не відомо, де шукати, — гора велика.
Дехто точніше вказував місце, де треба шукати оту комору, а власне в Яршиці.
— Раз єкос із тих рік ци би з Дилятина, ци звідки йшов Довбуш суди груньми і тут, на Яршиці, посів го день, так шо не міг у село доступити уже.
То він казав на тім місці, таки на Яршиці, пробрати плити і висипав там дванаціт терхів, то є дваціт штири бербениці грошей… Та й потому загиб у Космачі, та й уже не знав ніхто, у котрім то місці ті маєтки.
Жінка Петра Онуфрака, потомна отого війта, що погнав на Довбуша волоську хоругов, твердо казала, що вона іменно знає, що тут, у Яршиці, є Довбушеві клажі.
— Я ще дітваком туди скотарила та й виділа раз знак, де ті гроші є. Був там камінь, оброслий дуже файним мохом. Я тот мох іздоймила — так гейби верету піднєти, так тот мох. І виділа-сми хрест на тім камені вібитий… Та коли-бо то уже бирше не могла сходити на то місце, і так обстало і донині.
Словом, гроші є, і багато. І не на самій Довбушенці, а прямо таки по всіх горах понакладав їх Довбуш.
Он на полонинах, на боргані ілемськім — погадайте собі, де ілем, теж є печера, а в ній, певне, лежить скарб Довбуша.
— Люди знаходили там, лиш усе гасило шос світло.
Або в Гадьовім лісі. Де-де! Аж у Ліськім повіті. Аж туди прийшла слава про Довбуша, й там десь під бучком під кривим і під ялицев закопав він гроші. Пасли там пастухи, то знайшли і бучка, і ялицю, але не копав ніхто, бо боялиси…
І на полонині Мокрині в долинах є Довбушева комора. Там, у скелі, є кагла, закурена, почорніла. В ту каглу все кидають каміння й слухають, чи летить. То там, кажуть, зимував Олекса багато зим. Ніби навіть млин був. Між іншим, кажуть, що є там «цілі могили рогів», бо то опришки стругали собі з рогів порохівниці. І от саме коло тих рогів мають бути й двері десь.
— Так шо ж, коли годі відшукати. Тоті тріски з тих рогів уже позаростали мохом. А шкода. Бо там є на шо подивитиси.
ebooksa