— Я би з вами, ґаздо, охотно побалакав. Прочитав би вам книжки…
Олекса мало або й зовсім нічого не розумів, як і всі його товариші довкола, в бесіді попа, але слово «книжка» було Олексі зрозуміле й зробило на нього чарівний вплив. Він завжди мав якусь таку внутрішню пошану до книжок і до тих, хто вміє ті книжки читати. Йому це здавалося верхом людської премудрості. Він поважав навіть дяка, хоч дяк у них був п"яничка і сквернословник. Олекса то йому прощав, як загалом геніям прощається дещо таке, що звичайним смертельникам ставиться у гріх.
Отже, тепер, почувши про охоту єгомостя прочитати книжку, Олекса вхопився за цю думку і в першім пориві хотів був навіть зараз іти з єгомостем до «тої книжки», але вже навіть сам Кралевич зрозумів, що читати історичні книжки підвеселеній людині, мабуть, то марна річ. Тому старався як-небудь відхилити пропозицію безвідкладного читання.
— Яз їмостею тут… ми би ся не змістили на візку.
— Я не потребую вашого візка. Я піхотов скорше буду, аніж ви кіньми.
— Та ні… бачите… Нім дійдете, нім що, а воно вже пізно…
— Ає, ає, Оле!.. Дайте покі!.. Ба то-то, ба се-се — а вно вже ніч.
— У книжку попові темно читати…
— Ой, дивися, Оле! Єгомость вивчют тебе у книжку читати, та й буде у нас грамітний.
— Поставимо тебе на дека. Цего скинемо, бо цей пустий.
Вже відзискали гумор і втратили страх. Вже й отець Кралевич пішов, а гуцули все підсмішковувалися з Олекси та з його майбутньої грамотності.
Так почалося знайомство Олекси Довбуша із сапогівським попом.
Олекса не забув цієї бесіди і вже в слідуючу неділю явився до Сапогова до церкви. Піп його побачив під час служби й зрадів: «Може, він, сей чоловік, буде огнивом, яке з"єднає з народними масами? — Потім подумав. — А може, Олекса попав випадково? Ні!.. От уже всі вийшли, а він зостався».
А Олекса теж думав: «Може, піп збрехнув, ади, так, а я дурний послухав?» Ні… Підходить якесь хлоп"я:
— Єгомость просили вас, аби-сте були ласкаві зайти ід ним.
— Додому ци тут?
— Ади д"хаті казали…
— Най, я си яв"ю. Най харчюют собі троха.
Олексі не хотілося, аби про нього подумали, ніби він прийшов їсти.
— Єгомость просили, аби-сте таки зара йшли…
ebooksa