— А хоч би й він!
— Збожеволіла?! — Випростався Іван Іванович.
Фрося зупинилася навпроти батька, подивилася йому просто у вічі й ніби видихнула:
— Скажете: червоний, і вони всі нас ненавидять?
— Хіба не так?
Фрося засміялася враз полегшено.
— Таж вони тепер мало не всі червоні! А я Сергія кохаю!
— Не смій і думати таке!
— Не можу, тату, кохаю, і все. Пальцем поманить — піду…
— Доню, ти ж завжди була розсудлива!
— А тепер втратила розум?
— Певно, так.
— Ні, тату, ви ж знаєте мене, справді кохаю.
— Ти ж самими поцілунками не задовольнишся, давай правду одне одному казати — не дівча вже. Та й він не схоче тільки у вічі тобі дивитися. Припустимо, освідчиться тобі, візьме заміж, а я непман, тобто класово ворожий елемент для нього, це тепер він гадає, що я заготівельник райфілії, але ж колись неодмінно дізнається, чим насправді займаюсь.
— А ви, тату, облиште це, — раптом вирішила Фрося. — Кидайте справи з Гольдройзом, вам і платні заготівельника цілком вистачить.
— Тепер точно упевнився — збожеволіла! — Зсунув брови Іван Іванович. — Люди навколо такі справи роблять, а я щоб сидів удома, склавши руки?
— То й робіть свої справи, — відчайдушно кинула Фрося, — а я піду до Сергія.
— Не бути цьому! — гнівно зблиснув очима Іван Іванович.
— Хіба не знаєте мене, тату? — Фросі нараз зробилося легко, наче скинула з плечей важкий тягар, що гнітив її. — Мені ж нічого не треба — ні грошей, ні вашого золота.
Іван Іванович згадав, як легко віддала Фрося золоту згарду слідчому таращанської міліції Форняку лише за обіцянку випустити на волю поручика Якубовича, й зітхнув скрушно.
ebooksa