— Невже їх так приваблює перспектива гарему?
— Ну, що ви! — аж здивувався Грейтовій наївності Хаген. — Ми укладаємо з ними контракт на якусь роботу. Головне — швидко і безшумно посадити їх у літак. Потім вони у наших руках, і маємо достатньо засобів, щоб загнуздати непокірних.
Грейтові захотілося виплеснути німцеві в обличчя залишки віскі. Вже було підняв склянку, та рука чомусь застигла, він лише переставив склянку ближче до себе.
— А раніше ви з ким е-е… працювали?
Обличчя Хагена затуманилось: видно було, що він щиро сумує.
— О-о! У мене був чудовий компаньйон. Ас! Сам Герінг любив і поважав його. Може, чули: Ганс фон Шомбург, підполковник, відомий льотчик-винищувач?
Грейт похитав головою, буркнув щось невиразне.
— Дурна смерть, — з жалем мовив Хаген. — Купався в морі, не розрахував сили і потонув. Розумієте, був шторм, я йому казав: не лізь у воду, а він — уперта голова! — пірнати під хвилі. Ну, й забарився, вдарило головою об скелю…
«І ти зараз у безвихідному становищі, — подумав Грейт. — Але хто йому міг вказати на мене?» Та запитав зовсім інше:
— Ви також воювали проти нас?
Хаген не відповідав кілька секунд, тінь майнула його обличчям, Грейтові здалося, що німець знітився. Але той відповів і без натяку «а розгубленість:
— Майже всі чоловіки Німеччини під час війни носили мундири. Я, правда, безпосередньої участі в бойових операціях не брав. Так, тилова служба… Сподіваюсь, ви без упередження ставитеся до людей, котрі вимушені були служити у військах СС?
— Попалися б ви мені одразу після війни!.. — стиснув величезний кулак Грейт. — Та все минає… Я знав кілька непоганих хлопців із колишньої вашої банди. Ви офіцер?
— Гауптштурмфюрер СС! — відповів Хаген чітко, і полковникові здалося: зараз виструнчиться перед ним з піднятою рукою.
— Плювати! — раптом видихнув Грейт із злістю. — Наплювати на все! Вип"ємо, гауптштурмфюрер!
Колись льотчик — земляк Грейта, якого вони визволили з полону, впізнав одного зі своїх колишніх катів — есесівця з табірної охорони. Вони передали цього оберштурмфюрера в руки правосуддя, але не минуло й півроку, як Грейт зустрів його у франкфуртському ресторані. Подумав: утік. Покликав поліцію, зчинив галас і тільки осоромився: в комендатурі пояснили, що колишній есесівець виправданий судом і зараз повноправний громадянин Західної Німеччини, власник металообробного заводу й активно співробітничає з американською адміністрацією… Піднявши склянку, Грейт розглядав рожевощокого крізь мутне скло.
Людина як людина, обличчя приємне і навіть добродушне. Колись він уявляв есесівців по кінофільмах — бліді, довгасті обличчя, олов"яні очі… Ні, Хаген зовсім не схожий на таких. Що ж, буває: німцям не солодко довелося під час війни, мало кому вдавалося робити, що хотів, і часто так складалися обставини, що й проти волі потрапляли в есесівці. Кожний хоче жити, і кожний влаштовує своє життя, як може! І чому, зрештою, йому не погодитись на пропозицію Хагена? Тридцять тисяч щомісяця…
Чекайте, цей німець називав і більшу суму. Півмільйона за рік! Ну, нехай не півмільйона, хай менше, але все одно через два роки він зможе придбати не якусь жалюгідну майстерню, а фешенебельний готель. Та й взагалі, якщо справи підуть добре, для чого поспішати навіть з готелем?
Полковник пильно глянув на Хагена і попросив:
— Ви, напевно, до тонкощів вивчили цю справу в юридичному, так би мовити, аспекті. Чи не могли хоча б у загальних рисах познайомити мене?..