— Хай мене чорти візьмуть, якщо я знаю! — відповів Малий. — Але ця кличка найбільше йому пасує.
На ніч вітер ущух, стало ясно і холодно. Чашка кави за кілька хвилин бралася товстою кригою. О восьмій годині, коли Спраг і Стайн уже спали, Кіт пішов оглянути човна.
— Великий мороз, — сповістив він. — Вся затока взялася кригою.
— Що ж нам тепер робити?
— Є тільки один вихід. Озеро, звичайно, замерзне, а от річка завдяки швидкій течії не замерзне ще кілька день. Якщо човен затримається на озері хоча б на один день, йому доведеться зимувати тут.
— Ти гадаєш, що ми повинні вирушити сьогодні? Зараз же?
Кіт кивнув
— Вилазьте, ви, сплюхи! — загорлав Малий і, не гаючи часу, взявся складати намет.
Пани прокинулись і голосно застогнали.
— Котра година? — спитав Стайн.
— Пів на дев"яту.
— Ще темно, — зауважив той.
Малий сіпнув за мотузи і намет почав хилитися.
— Пів на дев"яту вечора, а не ранку, — сказав він. — Ходімте. Озеро замерзає. Ми повинні сьогодні вибратися звідси.
Стайн сів. Його обличчя скривилось від люті.
— Хай замерзає! Ми не рушимо сьогодні.
— Гаразд, — кинув Малий. — Тоді ми самі поїдемо човном.
— Ви ж найнялися…
— Провести вас до Доусона, — сказав Малий. — Ми це й робимо. Хіба ні?
Він завалив намет їм на голови.