Але повертатися він не став. Йому однозначно не хотілося їхати в темряві, і, схиливши голову на коліна, він задрімав, чекаючи, поки розвидніється.
Чоловік не знав, скільки минуло часу, коли його розбудило дзявкання койота. Озирнувшись і помітивши його на гребені пагорба позаду, він подумки завважив зміни, які відбулися в панорамі ночі. Туман зник, визирнули зорі й місяць, навіть вітер — і той ущух. Негода перетворилася на ніжну й духмяну каліфорнійську ніч. Чоловік спробував був знову задрімати, але дзявкання койота стривожило його. Напівсонний, він почув якесь химерне і зловісне гикання, схоже на речитатив. Озирнувшись, він побачив, як койот, кинувши дзявкотіти, щодуху втікає схилом пагорба, а за ним оскаженіло женеться, кинувши гикати, гола потворна істота, яку він надибав у парку біля будинку. Койот був іще молодий і явно програвав змагання в бігу, але чоловік не побачив, чим це змагання скінчилося, бо переслідуваний і переслідувач щезли з виду за краєм пагорба. Чоловіка пронизала дрож, і по його тілу побігли холодні мурашки. Притьмом скочивши на ноги, він перебрався через паркан і осідлав велосипед. У нього з"явився шанс, і він не збирався його марнувати. Між ним та Мілл-Веллі вже не стояло оте голе страхіття.
З карколомною швидкістю рвонув він униз по схилу, але внизу, у затінку, вскочив у вибоїну і, перелетівши через руль, бебехнувся на дорогу.
— Сьогодні явно невезуча ніч, — пробурмотів невдаха, оглядаючи зламану вилку переднього колеса.
Узявши на плече непридатний велосипед, він покрокував далі. Через деякий час, вийшовши до камінної стіни, він, гадаючи, що, може, то все йому наснилося, почав шукати на курній дорозі сліди. І знайшов їх. То були сліди від мокасинів — великі, з глибоко вдавленими в пилюку пальцями. Саме в ту хвилину, коли він схилився, розглядаючи ці сліди, знову почулося оте зловісне гикання. Чоловік уже бачив, як стрімко бурмило наздоганяв койота, і тому збагнув, що на відкритому просторі у нього немає жодного шансу втекти. Утім, він і не намагався втекти, а задовольнився тим, що сховався в затінку біля дороги.
І знову побачив голу людиноподібну істоту. Вона бігла швидко й легко, та ще й приспівувала на ходу. Порівнявшись, істота зупинилася, і серце у чоловіка в п"яти пішло. Але замість того щоб вирушити до його схованки, потвора підскочила, вхопилася за гілку дерева, що росло обабіч дороги, і, перебираючи руками, як мавпа, хутко видерлася догори, потім гайнула через стіну, вхопилася за гілку ще одного дерева — і щезла з очей, зіскочивши вниз. Чоловік кілька секунд стояв, мов зачудований, а потім рушив далі.
Дейв Слоттер войовничо обперся об прилавок, що закривав вхід до приватного кабінету Джеймса Ворда, старшого компаньйона фірми «Ворд, Ноулз енд К°». Дейв був розлючений. Усі в приймальні дивилися на нього підозріло, а чоловік, що стояв напроти, — іще підозріліше.
— А ви скажіть містеру Ворду, що справа вкрай важлива, — наполягав Дейв.
— Кажу вам — він зараз диктує, і тому його не можна турбувати, — почулася відповідь. — Краще приходьте завтра.
— Завтра буде запізно. Просто потихеньку зайдіть і передайте містеру Ворду, що це — справа життя і смерті.
Секретар завагався, і Дейв миттю скористався цією можливістю.
— Візьміть і скажіть йому, що минулої ночі я був потойбіч затоки в Мілл-Веллі і хочу його про дещо поінформувати.
— Ваше ім"я? — поцікавився секретар.
— Ім"я не має значення. Бо він мене не знає.
Коли Дейва провели у приватний кабінет, він і досі перебував у войовничому стані духу, але коли він побачив перед собою великого русявого чоловіка, що сидів в обертальному кріслі і щось диктував стенографістці, то настрій його різко змінився. Дейв не знав, чому так сталося, але в глибині душі він розізлився сам на себе.
— Ви — містер Ворд? — спитав він з якоюсь дурнуватою інтонацією, яка ще більше розізлила його. Він аж ніяк не мав наміру говорити таким тоном.
— Так, — почулася відповідь. — А ви хто?
— Гарі Банкрофт, — збрехав Дейв. — Ви мене не знаєте, і тому моє ім"я не має жодного значення.
— Це ви передавали мені, що були минулої ночі в Мілл-Веллі?
— Ви там живете, еге ж? — відповів запитанням на запитання Дейв, підозріло поглянувши на стенографістку.