Коли гості почали відхиляти шкіряне запинало на дверях та вповзати до іглу, вариво весело кипіло. Я накладав товченої криги на цівку, а з її кінця капала в чавунний казанок рідина — гуч себто, як ви самі здорові знаєте. Але вони ніколи не бачили такого і тільки боязко хихотіли, коли я вихваляв своє питво. Я помітив заздрість у шаманових очах; отож, скінчивши промову, посадовив його поруч з Тумасуком і жінкою Іпсукук. Тоді дав їм випити. Очі їхні засльозилися, по шлункові розлилося тепло, острах минув, і вони пожадливо попрохали ще. Напоївши їх як слід, я взявся за інших. Тумасук почав вихвалятися, що якось забив полярного ведмедя, і так заповзято вимахував руками, що мало не вбив материного брата, але на це ніхто не зважав. Жінка Іпсукук почала плакати за сином, що колись давно загинув у зашереті, а шаман чаклував і виголошував пророцтва. На світанку всі вони лежали покотом і міцно спали разом з богами.
Що було далі, й так уже зрозуміло, правда ж? Новина про чудодійне питво швидко ширилася по селищу. Всі один поперед одного вихваляли його. Словами можна переказати тільки десяту частину тих чудес, що воно творило. Полегшувало біль, розгонило сум, викликало згадки про давнину, про померлих та про забуті мрії. То був вогонь, що розходився скрізь у крові й грів, але не спалював. Воно наснажувало серця, розгинало спини та додавало чоловікам відваги. Воно відкривало майбутнє та дарувало видива й робило людей пророками. Воно наснажувало мудрістю і виявляло таємниці. Чари його були безмежні й всевладні, і незабаром усі благали питва, бажаючи спати з богами. Люди приносили найкращі хутра, найдужчих собак, найліпше м"ясо; але я продавав гуч обережно, тільки тим, хто приносив борошно, патоку та цукор. Ми зібрали такі запаси, що в іглу не було місця їх тримати, і я звелів Мусу задля цього збудувати комору. Не минуло й три дні, як Тумасук збанкрутував. Шаман, що після першої ночі ніколи не впивався, пильно стежив за мною і майже тиждень сидів у нашому іглу. Та через якихось десять днів навіть жінка Іпсукук вичерпала всі свої запаси й пішла додому, ледве ноги волочивши.
Проте Мусу й далі нарікав.
— О пане, — казав він, — ми придбали великі маєтності: патоку, цукор, борошно, але наше житло все одно погане, наша одіж зносилася, і спимо ми на облізлих хутрах. Шлунок мій просить такого м"яса, що не ображає своїм смородом богів, та чаю, що його п"є Тумасук, дуже вабить мене й тютюн шамана Нівака, що має намір знищити нас. Від борошна мене аж нудить уже, я їм скільки хочу цукру й патоки, проте серце Мусу сумує, а ліжко його порожнє…
— Цить, дурню, — відповів я, — ти нічого не тямиш. Не поспішай, трохи пожди, і ми загарбаєм усе. Коли ми захочемо, всього зразу, то візьмемо мало і кінець кінцем не матимем нічого. Ти ще не доріс до мудрості білої людини. Придерж язика й пильнуй, і я покажу тобі, як брати мої діють за морем і як вони збирають собі всі скарби землі. Це те, що зветься «бізнес», а що ти кумекаєш у бізнесі?
Другого дня Мусу прибіг захеканий.
— Ой пане, дивні речі діються в іглу шамана Нівака. Ми пропали, не дістанемо вже ні теплих хутр, ні чудового тютюну, і все через те, що ти збирав патоку та борошно. Іди й сам пересвідчишся, а я поки що попильную варива.
Пішов я до іглу Нівака й побачив, що він і собі зробив куба, вдало копіюючи мій. Він зустрів мене, насилу приховуючи радість. Бо був кмітливий, і сон його з богами у мене в іглу не був твердий.
Проте я не стривожився, бо знав те, що треба було знати, і, вернувшись додому, сказав так Мусу:
— На щастя, цей народ шанує право власності, хоч не знає багато інших законів, заведених у людському суспільстві. Отже, використовуючи їхню повагу до власності, ми з тобою нагуляємо м"яса, та ще й запровадимо у них нові установи, що їх інші люди виробили довгою працею та ціною великих страждань.
Але Мусу не дуже доглупав моїх слів, аж поки прийшов шаман і, люто позираючи на мене та погрожуючи, став вимагати, щоб я продав йому трохи запасів своїх.
— Слухай! — вигукнув він. — У цілому селищі немає більше ні патоки, ні борошна. Ти хитро видурив усе в мого народу за те, що він спав з твоїми богами, і тепер він нічого не має, крім порожнечі в головах, кволості в колінах та згаги, якої не вдовольнити холодною водою. Це не гаразд, і мій голос має вагу поміж них; отже, краще буде, коли ти торгуватимеш зі мною, так само як вони торгували з тобою за патоку й борошно.
І я відповів:
— Ти добре мовив, і мудрість виходить з уст твоїх. Ми будемо торгувати. За борошно й патоку ти даси мені барильце з вином і обидві цеберки тютюну.
Мусу, слухаючи, аж застогнав з подиву, а коли ми сторгувалися й шаман пішов, він став дорікати мені:
— Тепер через твоє божевілля ми справді загинемо! Нівак сам варитиме гуч, і прийде час, що він накаже людям не пити іншого гучу, окрім його власного. Отож ми загинемо, крам наш втратить ціну, а наше іглу погане, і постіль холодна й порожня!
І я відповів:
— Присягаюся тілом вовчим, що ти дурний, дурний був твій батько, і діти будуть дурні, і так до останнього коліна. Краще вже носити на шиї макітру, ніж таку голову, як твоя. Твої очі сліпі на «бізнес», що про нього я тобі стільки товк, і ти не тямиш анічогісінько. Іди ж бо, сину тисячі дурнів, скуштуй гучу, якого наварить Нівак у своєму іглу, і дякуй богам, що в тебе є мудрий білий пан, котрий заопікується тобою. Іди! А коли нап"єшся, вертайся мерщій, щоб я побачив, чи буде чути від тебе хмелем.
Через два дні Нівак прислав нам привітання й запросив до свого іглу. Мусу пішов, а я лишився вдома: сидів прислухаючись, як співав мій куб, і попахкував люлькою, курячи шаманів тютюн, бо не було торгівлі цього вечора й ніхто не завітав до мене, окрім Ангейта, молодого мисливця, що лишився мені вірний. Пізніше вернувся Мусу; він душився сміхом, а в очах йому світився глум.
— Ти велика людина, — сказав він. — Ти велика людина, мій пане, і не осудиш Мусу, твого слугу, що часом виявляє сумнів і не може збагнути твоєї мудрості!