Отож як знявся гамір, забубнили в моржові шкури, шамани загорлали, я й шепочу до Тілі: «Ти готова?» Вона й не здригнулася, й оком не змигнула, тільки каже так спокійно, мов тиха хвиля весняна: «Я знала. А де?» — «Під кручею, край льоду, — шепочу. — Тільки-но дам знак, так і чеши».
Казав я тобі, що там собак було чортова сила? Сама тобі собачня кругом. Та які! Вовки приручені! Коли порода переводиться, сиваші парують їх у лісі з дикими, і вони в них страх які люті. Отож у мене просто перед ногами лежав один такий вовцюга, а ззаду за п"ятами — другий. Я крутонув того, що спереду, за хвоста, а поки він клацнув зубами за моєю рукою, я вхопив другого за карк і пхнув писком першому в пащу. Тоді гукнув до Тілі: «Біжи!»
Ти ж знаєш, як гризуться індіянські собаки. На млі ока їх уже ціла сотня зчепилася в клубок, кусають та шарпають одне одного, жінки та дітлахи розбігаються хто куди, весь табір наче ошалів. Тілі вимкнулася, і я подався за нею. Та враз оглянувся на ту колотнечу, і мене наче чорт підшпигнув. Я кинув свою ковдру й вернувся назад.
Собак тим часом розігнали, і натовп потроху розсотувався. Ніхто вже не був на своєму давньому місці, отож і не завважено, що Тілі втекла.
«Здоров, ватаже! — кажу я, хапаючи Джорджа за руку. — Хай дим від твоїх потлачів здіймається частіш, і стіки хай принесуть тобі багато шкур навесні!»
Їй-богу, Діку, він аж зрадів, уздрівши мене ту мить. Бо ж його було зверху, Тілі дісталась йому. Мав чим переді мною повеличатися! Адже та чутка вже по всіх таборах розійшлася, що я за нею впадав, і він запишався, мене побачивши. Без ковдри мене вже всі впізнали й почали шкірити зуби та хихотіти. А я ще підкинув вогню, вдавши, ніби й не знаю нічого.
«Що це в вас за буча? — питаю. — Хто жениться?»
«Ватаг Джордж», — відказує шаман, зігнувшись перед ним.
«Таж він має вже дві клуч!»
«А бере ще одну, третю», — і знов зігнувся.
«А!» — кажу, та й відвернувся, ніби мене те не цікавило.
Та їм цього було мало, і вони всі загукали один з-перед одного:
«Кілісну! Кілісну!»
«Що Кілісну?» — питаю.
А вони гудуть:
«Кілісну буде Джорджева клуч! Ватагова клуч!»
Я підскочив до Джорджа й зазирнув йому в вічі. Він кивнув головою й випнув груди.
«Не буде вона твоя клуч, — промовив я урочисто. — Не буде!»
Він аж потемнів на виду, й рука йому вже потяглася до ножа на поясі.
«Дивись! — гукнув я, напиндючившись. — Я зараз діятиму чари! Дивись добре!» Тоді стяг рукавиці, закасав рукава й кілька разів помахнув у повітрі руками. Потім як закричу: «Кілісну! Кілісну! Кілісну!»