— Варшавське воєводство, гер майор.
— Ні, вся оця країна?
Пан Душкевич побагровів.
Майор зазирнув прозорими, крижаними очима у випуклі, тютюнового кольору очі Душкевича, порадив:
— Я б не рекомендував вам обтяжувати пам"ять старовинними спогадами: це може шкідливо відбитися на здоров"ї.
— Багаторічний досвід боротьби з комуністами дає змогу думати, що саме тепер моєму здоров"ю нічого не загрожує, — з гідністю відповів пан Душкевич.
Штейнгліц змовчав.
Душкевич возив з собою карту околиць Варшави, тримав її на товстих колінах, і, коли треба було, чіпляв на носа пенсне із золотим ланцюжком на завушній дужці, і, як кожна далекозора людина, гордовито відхилившись, розглядав карту, і в ці хвилини скидався на заслуженого професора.
Одного разу він сказав глибокодумно:
— Я людина освічена, майже закінчив гімназію, працював з інтелігенцією і, як знавець, смію дещо запропонувати. Публічні страти, звичайно, ефективні, однак вони роблять польську інтелігенцію надміру популярною в народі. Смію рекомендувати власний досвід. Я брав групу політичних і випускав на волю найвиднішого з них. Через якийсь час підсаджував до тих, що лишилися, свого, і він сповіщав в"язнів, що той, звільнений, — зрадник. І не перешкоджав їм інформувати про це свою організацію. Спосіб цілком результативний.
— Старе як світ, а втім, зверніться до капітана фон Дітріха. Його це може зацікавити.
— Пане майор, ви, колего, розумієте, як це забезпечує свободу маневру?
— Та коли маневр не вдасться, ми вас, мабуть, повісимо.
— Ні, пане майор, — твердо сказав Душкевич. — Ви мене не повісите. Це буде нерозумно…
Управитель баронеси Корф не дозволив Штейнгліцу без її відома оглядати маєток. Не дозволила цього й сама баронеса. Вона вийшла на ганок у жакеті з чорнобурок і в простих брудних чоботях. Не випускаючи з рота сигарети, астматично задихаючись і кашляючи, баронеса дуже милостиво, як із давнім знайомим, поздоровкалася з Йоганном. На пана Душкевича вона й не глянула, а Штейнгліца спитала єхидно, на якому він грає інструменті. І коли Штейнгліц сердито відповів, що він не музикант, а офіцер абверу, баронеса обірвала його:
— Пан Канаріс у моєму салоні користувався успіхом, граючи на флейті, а пан Гейдріх грав на скрипці. І якщо ви не музикант, вам тут робити нічого. — Але одразу змилосердилася й наказала управителеві, щоб він запросив панів поснідати в нього у флігелі.
Під час сніданку управитель сказав Штейнгліцу, що баронеса просить його допомогти їй влаштувати невеличкий концтабір для тих військовополонених, які працюють у маєтку. Це дисциплінувало б їх, до того ж табірний раціон харчування економічніший.
Штейнгліц образився, відсунув тарілку, сказав, що це не входить у його обов"язки. Але так чи інакше баронеса могла б звернутися до нього сама, а не через посередника.
Управитель зауважив:
— Баронеса гадала, що серцю німецького солдата близькі три заповіді фюрера. — Загинаючи чистенькі старечі пальці, перелічив: — Онімечування, виселення, винищення. — Звів очі, мовив багатозначно: — Крім усього, за згаданий благоустрій баронеса згодна внести від сорока до п"ятдесяти п"яти марок з кожної голови!