— Є німці, які п"ють лише пиво, другі — тільки шнапс, але є і треті, вони люблять вино. — Глянув скоса на Вайса: — Так, я з Саару, а ти, зразу видно, пруссак.
— Еге ж, я пруссак, — підтвердив Йоганн. — Знаєш, як в одній розумній книзі написано про Пруссію: «Пруссія не є державою, яка володіє армією, вона швидше є армією, яка заволодіває нацією».
Шофер сказав підозріливо:
— Для пруссака ти щось надто освічений.
— Це тому, що я племінник Геббельса.
— Правильно, — згодився шофер. — Тільки для цілковитої схожості не вистачає, щоб тобі ногу перебили.
— Не втрачаю надії.
— Росіяни тобі допоможуть.
— Не встигнуть: скоро їм кінець.
— Ти що, з похоронної команди, як твій дядько? Він їх давно всіх поховав.
Вайс удав, нібито не зрозумів небезпечного натяку, запитав:
— Ти, видко, старий солдат. В першу світову воював?
— Авжеж. До Уралу дійшов.
— Ну! — здивувався Йоганн. — Та ти герой!
Шофер спитав:
— А ти лісорубом коли-небудь працював?
— Ні.
— Ну нічого, росіяни навчать. Вони нас на Уралі навчили ліс валити. В першу світову не весь вирубали — на другу лишили. Лісів там багато, на всіх стане.
— Ти щось по-дурному жартуєш, — суворо зазначив Йоганн.
— А я подурнів, — глухо сказав шофер. — Подурнів з учорашнього дня, як листівку поздоровчу одержав: з приводу смерті героя мого останнього — меншого. А було в мене їх троє. Три поздоровчих на одного батька — багатенько.