— Наша колона авіацію обслуговує. Виходить, бензосховище фірми «Стандарт ойл оф Нью-Джерсі» або «Ройял дейтч шелл», і до самісінького останнього часу вони після кожного мільйона літрів присилали премії: запальнички, електричні ліхтарику годинники, портфелі… Звичайно, шоферам ці премії не перепадають. Усе начальству.
— Обминають?
— Закон природи.
Вайс сказав, як по секрету:
— Я ж бо теж шофер. Та на легковій не багато візьмеш.
— А треба з розумом.
Шофер витяг засунуту за щиток над вітровим склом карту, простигнув Вайсові.
Йоганн розгорнув її в себе на колінах. Шофер знову пояснив:
— Кружечки — бази. Дорога, бачив, як іде! А я прямую путівцем — от і виходить п"ять вірних літрів, окрім тих десяти.
Вайс довго дивився на карту, запам"ятовував. І коли віддав, ще кілька хвилин, напружуючи свідомість, примушував себе бачити цю карту й бачив її, немовби вона була нанесена незримими фарбами на прозорому вітровому склі. Він зосереджено втупився в це скло, але не помічав ні темних від дощу фільварків, ні ставків, мов лускою, вкритих чорним опалим листям, ні сірих грузовиків, у яких сиділи солдати в сірій формі з сірими обличчями, не помічав він ні сірого неба, ні сірої дороги, ні сірого дощу. Він бачив тільки карту. І отямився від заціпеніння тільки в той момент, коли раптом виразно зрозумів, що добре й дуже точно запам"ятав ці кружечки й тоненькі лінії доріг у сітці квадратів. І ту ж мить, підхопивши останні слова шофера, запропонував:
— Масла я можу дістати. Що можу, те можу. В гаражі банок з п"ять є…
— Дивак, — засміявся шофер. — Вони ж просять коров"ячого!
Вайс вийшов на Маршалковській.
Олександр Бєлов знав про неп лише з книжок та кінофільмів. Тому, певне, його уявлення про Маршалковську під час німецької окупації Варшави як про непманський вертеп не зовсім точно відповідало дійсності. Та зневажливий вираз його обличчя, гордовите ставлення до різних там торгашів цілком відповідали поведінці й манерам німецьких окупантів.
І в польських, і в німецьких армійських магазинах він тримався бундючно й, ледь переступивши поріг, голосно заявляв:
— Гер штурмбанфюрер доручив мені купити саме у вашому магазині…
Це справляло належне враження.
Коли Йоганн вибирав проносне для Лансдорфа в армійській аптеці, зайшов черговий лікар у чині капітана й спитав, чи давно гер штурмбанфюрер хворіє.
Йоганн суворо обірвав капітана:
— Пан штурмбанфюрер ні на що не може хворіти!