Йоганн вдивлявся у танкістів, які виглядали з круглих баштових люків. Обличчя їхні мокро вилискували від дощу й здавалися неправдоподібно маленькими під величезними шоломами. Ось промайнула остання марсіанська голова в танку. Машина обігнала цю гуркотливу сталеву стіну, од якої аж двигтіла земля, вирвалась на безлюдне шосе й повільно переїхала мостом через похмуру брудну річку з низькими заплавними берегами, порослими очеретом і вербами. І коли переїжджали цей металевий міст, Йоганн прикинув, під який просій найефективніше закласти вибухівку, коли, скажімо, прийти сюди під виглядом колійного робітника, якого прислали відремонтувати дерев"яний настил для пішоходів.
І хоча річка вузенька, метрів одинадцять, ні, може, навіть десять, і неглибока: якщо судити по обмілині — метра півтора-два, не більш, — але дно в неї грузьке, мулисте, а заплави величезні, болотисті. І коли висадити в повітря міст, то відбудувати переправу менш як за два тижні не вдасться, отож діло варте уваги.
Йоганн опустив скло й викинув на міст зім"яту газету. Вартовий бачив це, але не зупинив машину із штабним номером, навіть одвернувся, щоб показати, нібито нічого не помітив. Вартовому років сорок. Комунікації скрізь охороняють солдати старшого віку з напівінвалідних команд. Йоганн знав: є цілі батальйони з людей, хворих на шлунок, сформовані чистини із солдатів з слабким зором, з пониженим слухом. Треба було б з"ясувати їхні номери. А взагалі що ж, у дуже погану погоду можна на великій швидкості проїхати через міст І кинути пакет з вибухівкою. І не десь там кинути, а біля тієї он протипожежної бочки з піском. За бочкою пакета не буде видно, тільки треба, щоб він ліг під металеву балку, — тоді вона обвалиться від динамічного навантаження. Щоправда, прогін залишиться цілий, але вже ні поїзди, ні танки по мосту не зможуть проходити, а можливо, й прогін упаде, коли на нього обваляться верхні ферми…
Закінчився асфальт, вони виїхали на путівець, машину почало кидати в різні боки, кілька разів вона загрузала в баюрах. Йоганн запропонував Куртові змінити його за кермом, і коли Курт перебрався на заднє сидіння, разом з ним туди перейшов і Дітріх.
Низький густий туман лежав у долині. Йоганн ввімкнув світло, але фари обліпила парка піна туману, і ніщо на могло пробити її. Йоганн вів машину немовби помацки, довелося відчинити дверцята, дивитися вперед і, тримаючись однією рукою за дверцята, другою крутити баранку. Потім дорога пішла вгору, почалися ліси, чорні, мокрі, із запахом льоху. Під деревами, наче біла пліснява, тонким шаром лежав сніг.
Йоганн згадав, як одного разу в таку саму погоду він із своїм курсом їздив на суботник у радгосп. Це тільки так називалося — «суботник»; тривав він два тижні. Студенти копали картоплю на полях у річній заплаві, яку заболотила руда, дощова й холодна осінь.
Мокрі й брудні, вони йшли після роботи в їдальню, де їм давали цю саму картоплю: на перше — густий картопляний суп, на друге — картопля, смажена на маргарині, який вони привезли з Москви. А ночували всі разом на сіннику над корівником.
І староста групи Петя Макаров кожного разу патетично вигукував:
— Товариші! Юнаки і дівчата!
— Чому «юнаки», а не просто «хлопці»?
— Ну добре, — згоджувався Петя, — нехай — хлопці. Однаково ви повинні високо тримати прапор радянської моралі й поводитися пристойно. І вдосконалювати свою особистість.
Аліса Босоногова, найвродливіша дівчина в інституті, що через те безбоязно натягла на себе стьобану кацавейку і батькові штани, одного разу сказала капризним голосом:
— А я не хочу удосконалювати свою особистість. Я волію шаленого кохання при місяці. І хоча місяця не видно, якщо напружити уяву, обличчя Павки Мохова мені його цілком замінить. Іди до мене, Мохов, зігрій мене.
Рудий як вогонь, веснянкуватий Мохов, сором"язливо всміхаючись, переліз через хлопців, що покотом лежали на сіні, сів поруч Аліси.
Вона діловито поцікавилась:
— Конспекти при тобі? — І пояснила: — Опір матеріалів — найкраще снотворне. Ти, Павле, читай, а я умліватиму біля тебе й мріятиму про п"ятірку.
Сіно було сухе, і пахло не сіном, а тільки пилом, однак усе перебивав гострий і терпкий запах корівника. Сашко Бєлов слухав, як лопотить дощ, слухав монотонне бубоніння Мохова й Алісині зітхання, що зрідка переривалися вигуками-стогонами:
— Я нічого не розумію! Повтори популярно і, будь ласка, своїми словами…
Хтось із дівчат спитав з надією в голосі:
— Як ви думаєте, хлопці, нам цей суботник зарахують при заліках? Фізмату, кажуть, зарахували…