У високій, аж до стелі, шафі з вузькими відділеннями зберігалися пластинки. На підставці з червоного дерева стояв патефон з відкинутою кришкою — очевидно, до приходу гостей тут слухали музику.
Скляний столик на коліщатах був заставлений пляшками і бокалами, тарілками з солоним мигдалем і сухариками. Та, очевидно, алкоголем тут не захоплювались: відкорковано було тільки вузьку пляшку рейнського і мінеральну воду.
Перервана розмова відновилася.
Клейн твердив, що Гете — найвидатніший поет усіх часів і народів не тільки тому, що його поезія пройнята глибокою загальнолюдською філософією, але й тому, що вона милозвучна, музикальна, і він завжди чує в ній могутню чарівну симфонію.
Професор зазначив, що достоїнство справжньої поезії не в її милозвучності: насамперед вона повинна підноситись до найвищих вершин думки. І коли б Гете був навіть недорікою, але створив образ Фауста, його велич була б так само безсмертна. І побідкався, що молоді німці, хоч вони й полум"яні націоналісти, недостатньо знають своїх великих класиків. Звернувшись до Рейса, він сказав:
— Пане унтерштурмфюрер, я був би щасливий, коли б ви мені заперечили, нагадавши хоча б кілька рядків з нашого великого поета.
Рейс на мить розгубився, та зразу ж весело і добродушно заявив:
— «Хорст Вессель», будь ласка.
— Ой, яка недосконала ваша освіта! — поблажливо докорив йому Клейн. Він спинив погляд на Вайсі й, певне, щоб ще енергійніше висміяти абверівського єфрейтора, спитав: — Ну, а ви, юначе? Ви, мабуть, теж запропонуєте заспівати «Хорст Вессель»? Це простіше. Навіщо тривожити старого Гете?
Йоганн знизав плечима й відповів з гідністю:
— Якщо дозволите… — і продекламував:
— Браво, — мляво сказав Клейн. — Браво. — І, ніби аплодуючи, склав перед собою долоні.
Флінк похмуро докинув:
— Адмірал Канаріс добирає собі кадри, як римський папа: за принципом ученості і спритності.
Дітріх додав:
— І особистої хоробрості. — Виразно скосив очі на власні груди, прикрашені орденом, кивнув на Вайсову медаль, пояснив: — Єфрейторові Вайсу різнобічні знання не завадили вчинити подвиг на фронті.
— Абверівці на фронті — це новина, — здивувався Флінк.
— Панове! — вигукнув Клейн. — Ми ж зараз відпочиваємо. — Підняв бокал з мінеральною водою. — За моїх дорогих гостей!
До кабінету зайшла фрау Клейн. Золотисте волосся її було хитромудро зачесане, а на обличчі, певне, навічно застигла тріумфуюча усмішка вродливої жінки. Вона подала всім руку, білу, теплу, запашну, в перснях.
І майже ту ж мить вістовий вніс до кабінету немовля в мереживному, із шовковими бантами конверті. Усі почали висловлювати своє захоплення.