— А хіба ж тебе змушували бриги участь у стратах?
— Та що ти! Там у нас в"язнів засуджували до страти надзвичайно рідко.
— Ну, а як же…
— Та це ж були не страти, — перебив Рейс, — якщо ти маєш на увазі ліквідації. Страта — це офіційно обставлена каральна акція. А це…
— Що це?
— Ну, це просто усунення неповноцінної частини населення звільнюваних територій. — Додав квапливо: — У нас була навіть спеціальна інструкція, в якій зазначалося, що вся процедура ліквідації має робитися так, щоб об"єкти не сприймали її як кару. Тому, коли їх посилали в газові камери, вони думали, що йдуть у гігієнічні душові або в госпітальні блоки. Там навіть вивішували прапор з червоним хрестом. Частину в"язнів ліквідували під виглядом вимірювання їхнього зросту. Постріл робили в проріз вимірювальної планки, якраз над потилицею, і об"єкт навіть не встигав зрозуміти, що з ним робиться, не відчував болю.
— А ти звідки знаєш?
— Наші лікарі казали, що куля, влучаючи в мозочок, викликає таке саме больове відчуття, як виривання зуба без анестезії, тільки що коротше. А отруйна дія газу відчувається протягом п"яти хвилин, потім свідомість притупляється, і об"єкт тільки механічним скороченням м"язів реагує на дальше умертвіння.
— Та ти, я бачу, в своєму ділі професор.
— Ми всі це мусимо знати: адже коли не знаєш, таки впливає на психіку, якщо день у день те саме…
— А коли знаєш, на психіку не впливає?
— Тих, хто розкисав, списували на фронт або забирало гестапо.
— А ти ні разу не розкисав?
— Я багато молився, навіть ночами.
— І допомагало?
— Я намагався думати, що це просто бойня, а вони всі не люди, а тварини.
— Ти молодець, здорово придумав…
— Звичайно! І я, знаєш, навчився не запам"ятовувати їхні обличчя. Це дуже важко — навчитися нічого не пам"ятати.
— А коли раптом згадаєш?
— Це ж навіщо?