— Та ні, цей зовсім з іншої породи, — засміявся Рейс, — з гончаків. Ну, розумієш, кролик-гончак. Ми вказуємо йому місце проходу в загородженні, він підбиває групу до втечі. Ну й, звичайно, таким простим способом ми виявляємо ще не знеосіблені об"єкти й позбавляємось од них.
— Здорово, — похвалив Йоганн.
— Шаблонний прийом, — скромно сказав Рейс, — тягнемо його ще з Тремблінки.
Йоганн обвів очима колону в"язнів, попросив:
— Ану, покажи мені цього хлопця.
— Та ось він, навпроти — 730012.
Розуміючи, що йдеться про нагрудний номер на куртці в"язня, Йоганн досить швидко знайшов його.
Такий самий, як і всі тут. Нічим особливо не вирізняється. Обличчя сизе, набрякле, вуха круглі, широкі, сутулуватий, з одвислим задом. От хіба що права брова від рубця лиса.
— Не годиться для нас, застарий, — сухо мовив Йоганн.
— Та йому й тридцяти немає. Вони всі тут схожі на старих.
Йоганн, відчуваючи неймовірне напруження душевних сил, дивився на обличчя в"язнів, дивився їм у вічі. Та його погляд зустрічав тільки скляне, мертве мигтіння очей, які, здавалося, не бачать його і не хочуть бачити. Він не існував для цих людей — ось що означали їхні погляди. Не існував, та й годі. Він був для них
Рейс ворухнув пальцем і промовив:
— Сімдесят чотири два нулі чотирнадцять.
Блокфюрер вигукнув:
— 740014, до пана унтерштурмфюрера!
Чітко карбуючи крок, з рядів вийшов скелетоподібний чоловік, зняв з голови смугасту матер"яну шапку, притупнув, виструнчився.
— Поговори, коли хочеш, — дозволив Рейс Йоганнові. Йоганн, пильно дивлячись в обличчя цієї людини, голосно і виразно спитав по-російськи:
— Ви бажаєте пропонувати свої послуги як зрадник Батьківщини? В ім"я перемоги великої Німеччини і слави фюрера?
— Не розумію, — глухо сказав № 740014.
— Я погано пояснив по-російськи? — спитав Вайс.