— Ну, коли б ви були продажний!
— Такий, як ти?..
— Ну ось що, — попросив Вайс, — досить. — Нахилився. — А коли я тобі вірю?
— Купуєш, — уперто повторив шахтар.
Йоганн простягнув до нього руку й мало не звалив зі столу велику жерстянку з розведеним гіпсом. Спитав машинально:
— На якого біса це тут?
— Розігруєш? — так само спокійно спитав шахтар. — Прикидаєшся новачком? Мало ти нам роти гіпсував, щоб під час мордувань не кричали?
— Так, цікаво. — Йоганн злегка вмокнув пальця в холодну рідину в банці. Він подивився на годинник, звелів:
— Підійди до мене.
Той покірно наблизився. Йоганн відчинив шафу.
— Ставай.
Шахтар звично простягнув руки до кандалів.
— Не треба. Поворушись, порухайся.
Шахтар виконав і це.
— Тепер стань, зіпрись об стінку й щоб ані звуку, ані шереху. Зрозумів? — І, востаннє суворо глянувши в розгублене, здивовано обличчя шахтаря, зачинив шафу і вийшов.
У коридорі нікого не було. Перед спецблоком — теж ані душі. Табір, оповитий промозглим туманом, що аж смердів гнилим баговинням, здавалось, вимер. Різке, якесь мертвотне світло прожекторів клубочилося разом з туманом. І відчуття нереальності всього навколишнього на мить охопило Йоганна. Та тільки на мить. З напівзабуття його вивів блокфюрер. «Кролик», який прийшов з ним, виразно підморгнув, указуючи на шафу.
Блокфюрер сказав з повагою:
— А я думав, пане єфрейтор, вам асистент потрібен, а ви самі впоралися.
Втрьох вони зайшли до камери. Йоганн сів за стіл. «Кролик», що тримався з догідливою розв"язністю, теж сів, не чекаючи запрошений.
— Встати! — крикнув Йоганн і, схопивши гумову палицю, з розмаху вдарив нею по голові.