— Даси згоду вступити у фашистську школу диверсантів-розвідників. Трохи покомизишся — і згодишся. Але зваж: я тебе більше не знаю, і ти мене там теж не знаєш.
— Ясно.
— Ходім, — наказав Вайс і попрямував до дверей.
І раптом долинуло таке рідно слово.
— Товаришу! — покликав шахтар.
Йоганн обернувся.
— Треба мені теж, дай як слід. — Шахтар показав кулак, заплющив очі, зажадав: — Бий!
— Не можу…
— Тобто як це не можеш? — обурився шахтар. — Як це не можеш, коли треба?
— Не можу, — повторив Йоганн.
— Нікчема, — зневажливо кинув шахтар. Подумав і додав: — Неврастенік.
Побачивши, що це не справило на Вайса враження, шахтар якусь мить подумав і рішучо взяв зі столу гумову палицю, геть вкриту металевими гайками.
— Не треба, — попросив Йоганн.
— Думаєш, обійдеться? — спитав шахтар.
— Обійдеться, — сказав Йоганн.
Вони разом вийшли із спецблоку. Попереду, важко тягнучи ноги, плентався шахтар, позаду, тримаючи руку на відстебнутій кобурі, йшов Вайс. У комендатурі він наказав черговому солдатові охорони одвести в"язня в барак.
А другого дня Йоганн запропонував Дітріхові, начебто за рекомендацією Рейса, включити до списку відібраних ними кандидатур ще в"язня № 740014. І коли потім Йоганн подякував Рейсові за рекомендацію підхожої кандидатури й назвав номер в"язня, Рейс вражено вирячився на Йоганна. Та зразу ж він осміхнувся й відповів, що радий зробити йому послугу. Очевидно, цей гестапівець гадав, що вдало обкрутив абверівця. Він добре пам"ятав, що в"язень № 740014 — найближчий кандидат у смертники, а за якими мотивами саме його відібрали абверівці, — це Рейса не цікавило.
Тепер, коли список відібраних для диверсійної школи в"язнів було складено, капітан Дітріх мав усі підстави вважати свою місію в експериментальному таборі завершеною, і, як вія гадав, завершеною успішно. Радувало й те, що йому пощастило не ходити до табору, бо він боявся інфекції.
Перед від"їздом оберштурмбанфюрер Клейи запросив Дітріха і Вайса на сніданок. І все було, як і минулого разу на обіді на честь їхнього приїзду. Клейн, Флінк, Рейс і Штрумпфель, розвалившись у кріслах, неквапливо розмовляли, тільки тепер предметом їхньої розмови була не музика, а живопис.
Після смачного й ситного сніданку Клейн знову запросив усіх до себе в кабінет.