Жінка прийняла долоню із своїх грудей, затулила Зубову рот, попросила:
— Будь ласка, не кажи. Я розумію, я все розумію. — І, звернувшись до Вайса, промовила з гордістю: — Я розумію, що йому тепер усе важче залишати мене. І він не вміє приховувати цього. І тому я йому все вибачаю. Все.
Зубов почервонів, але очі його радісно блищали.
— Піду приготую кофе, — допомогла чоловікові Брігітта і пішла з переможним виглядом.
І як тільки двері за нею зачинилися, Зубов сказав винувато:
— А що я можу зробити, коли вона мене так відчуває, чи що? Я навіть сам дивуюсь. Але це цілком природно. Навіть у літературі такі факти описано. Може, це нервові флюїди?
— Флюїди! — перекривив його Вайс. — Від таких флюїдів тільки й чекай провалу, і більше нічого. Не така вже вона наївна і дурненька. Тобі повезло. Але за такий для тебе «дах» мені голову одірвати слід. — Пояснив суворо: — Боюсь я за тебе, ось що!
Зубов лише переможно всміхнувся.
Розливаючи кофе, Брігітта ніжно розповідала Вайсові про Зубова:
— В ньому ще стільки хлопчачого, наївного й простодушного, що я, звичайно, завжди тривожусь за нього. Він — як Міхель з дитячої казки. Чорні пацюки напали на міста і селища, а він нічого не помічає, грає собі на сопілочці і крокує по землі, поглядаючи лише вгору — на сонце та на хмари. А все навколишнє таке жахливо похмуре.
Зубов, не стримавшись, з усміхом глянув на Вайса:
— Чуєш? А ти, пташенятко, боявся!
Вайс, удавши, що не зрозумів натяку, запитав Брігітту:
— Стривайте, звідки на нашій землі чорні пацюки?
Зубов лукаво підморгнув жінці:
— Брігітта зовсім не збирається робити натяк на гестапівські мундири. Що це тобі спало на думку запитувати, та ще таким тоном?
Брігітту не збентежило Йоганнове запитання. З викликом дивлячись йому в очі, вона сказала твердо:
— Мій покійний чоловік носив чорний мундир, і профіль його чимсь нагадував пацюка. Але, можливо, це мені тільки здавалося.
Тепер Вайс втупився очима в Зубова. Але той, піднісши до губів чашку з кофе, спідлоба подивився на Йоганна, майже непомітно стенув плечима і пробурчав з удаваною образою:
— Нехай моя дружина вважає мене за дурненького Міхеля, але мені здається, що про це їй не слід було говорити вголос, навіть у твоїй присутності, хоча ти і мій друг.