— Неправда! — вигукнув, збліднувши Дітріх. — Я не доручав цього Душкевичу, він сам запропонував нам організувати замах.
— А ви дозволили?
— Дозволив, але лише для того, щоб виловити злочинців: на місце засади я збирався послати свою групу. І Шварцкопфове життя було б у цілковитій безпеці.
— Напишіть стисло про все, що ви мені зараз розповіли.
— Нащо?
— А для того, що, коли на Шварцкопфа буде здійснено замах і він загине, з вами станеться те само. Тільки чекає вас не куля, а шибениця.
— А якщо я не напишу?
— Я зараз же повідомлю Віллі Шварцкопфові про ваш злочинний намір.
— А де докази?
— Ось! — Йоганн показав головою на Душкевича, який лежав на підлозі і почав уже подавати ознаки життя.
— Добре, — погодився Дітріх і, з ненавистю дивлячись на Вайса, запитав: — Але потім ви мені повернете цей папір?
— Можливо, — погодився Вайс. — Кажіть: хто виконавці?
— Це службова таємниця. Я не маю права її розголошувати.
— Ви хочете одержати назад папір?
Дітріх ствердію кивнув у відповідь.
— Так от, знайте: ви одержите його у день від"їзду Шварцкопфа.
— Ви даєте клятву?
— Годі, ми не в кадетському корпусі! Я сказав, і так буде.
Дітріх показав очима на папку, де лежало донесення Душкевича. Пробігши його очима, Вайс вийняв папір з папки, акуратно склав і заховав у кишеню.
— Що ви робите? Воно ж зареєстроване! — злякався Дітріх.