— Тобі?
— Так!
— Що ти від мене хочеш?
— Хто ти тепер, Генріху Шварцкопф? Хто?
— А ти не знаєш? Прочитай листа, здається, мені пощастило знайти собі титул.
— Не буду, — сказав Вайс. — І взагалі ось що я зроблю. — Розірвав конверт, кинув папірці в попільничку. Поклав на папір запалений сірник і, спостерігаючи, як горить це крихітне вогнище, сказав з полегкістю: — Ось! Дурниці — прах!
— Даремно, — заперечив Генріх. — Мені однаково доведеться залишити листа, але боюсь, що не зможу знову написати так палко і переконливо.
— Та що з тобою?
— Нічого. Просто я, як і всі ми, просмердівся здохлятиною, але на відміну від інших не хочу більше дихати цим смородом. — Сказав уїдливо і злісно: — А ти, звісно, принюхався і мрієш про те, як би вибитися на бойні з підручних у м"ясники.
— Еге ж! — сказав Вайс. — Я так заздрю твоєму становищу на цій посаді!
— От я й звільню її для тебе!
— Яким чином?
— А ось яким. — Генріх показав головою на папір, що тлів у попільничці.
— Облиш, цим не кокетують, — докірливо промовив Вайс. — Зрештою якщо тобі й доводилося брати участь у акціях…
— Я нікого не вбивав! — істерично крикнув Генріх. — Нікого!
— Отже, ти вирішив почати з мене? — запитав Вайс.
— Ти ж мене образив, і до того ж… — Генріх замислився, ледь помітна усмішка торкнула його губи. — Однаково я програв би тобі в будь-якому випадку: я вже давно вирішив.
— Не розумію, — запитав Вайс, — нащо тобі, щоб я був співучасником твого самогубства?
— Але з твого боку було б дуже люб"язно допомогти мені здійснити моє рішення: справа честі, такий чудовий привід…
— Ти хворий, Генріху. Тільки хворий або божевільний може таке сказати.