— Шановний полковнику, за родом моєї служби я зобов"язаний не забувати нічого, що ображає доблесний вермахт. А ви зараз звинуватили його в боягузтві.
Збліднувши, фон Зальц звернувся до Генріха:
— Гер Шварцкопф, він викривлює мою думку! Прошу вас зараз же підтвердити це.
— Облиш, Йоганне, — сказав Генріх. — Ти ж прекрасно розумієш, що полковник висловлював націстські ідеї, щоправда, дещо в оголеному вигляді.
— Я вважаю, — Вайс уперто стояв на своєму, — що гер полковник дозволив собі зайве.
Втрутилася Ангеліка:
— Слухайте, Йоганне, не треба бути таким недовірливим. — Простягнула руку. — Адже ми з вами старі друзі?
— Заради вас, фрейлейн, — галантно сказав Вайс, — я ладен визнати, що погарячкував.
— От бачите, який ви милий! — Ангеліка запитливо глянула на полковника, нагадала: — Ви, здається, хотіли відпочити?
Коли двері за Ангелікою і фон Зальцом зачинилися, Генріх запитав жваво:
— Ти навмисне все це затіяв?
— Можливо, — невпевнено відповів Вайс і запитав у свою чергу: — Тебе справді занудило від його речей чи це мені тільки здалося?
— Ні, не здалося. Він сперечався зі мною. Я сказав, що рішуче відмовляюся бути присутнім під час страти.
— Чому ж ти зустрів мене так непривітно? Ти мусиш дякувати мені за дружню послугу: адже я допоміг їм забратися звідси.
Генріх сказав замислено:
— Але не він один так міркує.
Після паузи Вайс мовив:
— Як ти думаєш, коли для виконання вироку викликати катів-добровольців з табору військовополонених, перший-ліпший росіянин з задоволенням погодився б?
— Безумовно.
— А якщо знайдуться такі, що відмовляться?