— Чому? Покарати німця — це було б для них надзвичайно приємно.
— А раптом замість того, щоб скарати засуджених німців, вони спробували б їх урятувати?
— Це неймовірно!
— Але ж відмовилися четверо німців брати участь у страті російських військовополонених!
— Мені дуже хотілося б знати, що керувало ними.
— А коли б ти узнав?
— Ну що ж… — сумно мовив Генріх. — Очевидно, їхні слова в чомусь переконали б і мене.
— І тоді?
— Тоді я, можливо, повірив би, що в Німеччині є й інші німці.
— І ти теж став би іншим німцем?
— Котрого ти, як офіцер абверу, вважав би за свій обов"язок прилучити до тих чотирьох…
— В цьому випадку я забув би про те, що належу до служби абверу, — сміливо промовив Вайс.
— Заради приятеля ти ладен вчинити злочин перед рейхом?
— А чому б і ні? — бадьоро відповів Вайс. — Зрештою — справжня дружба полягає в тому, щоб не жаліти своєї шкури заради друга.
— Навіть коли він зрадив?
— Кому? Адже він приєднався до німців.
— Але ці німці порушили військовий обов"язок.
— Обов"язок бути катами?
— Порушення військової дисципліни сприяє перемозі росіян.
— А коли б росіяни врятували цих чотирьох німців від страти, вони що, допомагали б перемозі Німеччини над Радянським Союзом? — запитав Вайс.