— Давай забудемо про цю розмову! — попрохав Генріх. — Справді, не треба нам так один одного випробовувати. Все це нісенітниця.
— Ні, все це правда!
Генріх простягнув руку до пляшки з коньяком. Вайс затримав його руку:
— Ні, прошу тебе.
— Правильно, — погодився Генріх. — Набратися зараз було б боягузтвом.
Він пройшовся по кімнаті, затримався біля столика, де стояв телефонний апарат. Не зводячи очей з Йоганна, зняв трубку.
Рука Йоганна лягла на кобуру. Генріх, продовжуючи стежити за ним очима, повернув диск. Вайс уже стискував пістолет, і відповідно до того, як Генріх набирав номер, рука його з пістолетом здіймалася все вище.
— Ангеліко, — сказав у трубку Генріх, — прошу вас, попросіть до телефону полковника. — І за хвилину продовжував чемно: — Я вважаю за свій обов"язок вибачитись перед вами, гер полковник. Мій приятель непристойно поводився. Він був просто п"яний. Так, звичайно, шкодує. Ні, йому було дуже соромно, і він одразу ж пішов. Прекрасно, я так і думав: очевидно, він звик до більш спрощених форм викладу ідей фюрера. Так, звичайно. Прийміть мої запевнення…
Поклавши трубку, Генріх переможно і глузливо всміхнувся. Йоганнове обличчя було бліде, на скронях виступили краплі поту.
— От тепер я тобі повірив, — сказав Генріх. Напитав украдливо: — Що, Йоганне, не так легко уколошкати старого друга? Але ти ж міг? Так?
— Налий мені, будь ласка. — Вайс кивнув на пляшку коньяку.
— Значить, тобі можна, а мені не можна, — це несправедливо!
— Знаєш, Генріху, я зараз такий щасливий.
— Ну ще б пак, не пролив крові друга. В наш час так щастить дуже рідко. — Генріх підійшов до Йоганна, сів поруч. — Помовчимо. Я сам хочу розібратися в усьому, що зараз діється. — Він закурив, витягнув ноги, поклав їх на другий стілець і заплющив очі.
Так, мовчки, непорушно сиділи вони, поки не пролунав телефонний дзвінок.
Генріх розплющив очі і запитально глянув на Вайса. Той подивився на годинник:
— Підійди.
— І ти знову цілитимешся в мене з пістолета?
— Тепер ні.
Генріх узяв трубку, і, відповідно до того, як він слухав чийсь тривожно-буркотливий голос, обличчя його ставало суворим і разом з тим якимсь печально-спокійним. Поклавши трубку, він оголосив Вайсові: