Але якось Зубов повідомив Вайсові: Генріх вимагає, щоб Хеніг влаштував йому зустріч з радянським розвідником. Генріх пояснив, що має важливі відомості, і вважає, що необхідно передати їх не через когось із посередників, а лише в руки радянському розвідникові.
— Гаразд, — погодився Вайс. — Я з ним зустрінуся. — І назвав найбільш підхоже для цього місце.
— Краще я піду, — запропонував Зубов. — Може, ще рано тобі розкриватися? Все-таки не варто ризикувати.
— Дякую.
— За що? — запитав Зубов.
— Ну, за обережність.
— Та я за тебе хвилююся.
— А я думав, за всіх нас.
— Даремно ти до мене прискіпуєшся, — образився Зубов. Але довго ображатися він не вмів і одразу похвалився: — А я недавно промовищу втнув перед загоном тодтівців — не згірше самого фюрера. — Признався: — Правда, з папірця. Суцільні цитати. Але по-снайперськи в стиль попав. Надихнув усіх до очманіння.
— Молодець.
— Гидота, — махнув рукою Зубов.
Хеніг повідомив Генріхові день, час, місце зустрічі з представником радянської розвідки, зв"язаним з німецькою антифашистською групою, а також пароль, відповідь, прикмети.
Вайс ще здалеку побачив Генріха.
Набережна Вісли була безлюдна. І хоча день видався сонячний, жаркий, на пляжі — лише німецькі солдати. Найсолідніші з них терпляче сиділи з вудочками. Вайс сперся на парапет і почав дивитися на воду, вкриту жирними плямами мазуту.
Коли Генріх підійшов трохи ближче, він обернувся до нього всміхаючись.
Але Генріх не зрадів цій зустрічі. Його обличчя відбивало скоріше прикрість, ніж здивування. Кивнувши, він запитав байдужим тоном:
— Виявляється, ти полюбляєш свіже повітря.
— Так, — сказав Вайс. — У місті пилюга і важко дихати. — І пішов поруч з Генріхом.
— Тобі куди? — запитав Генріх, озираючись.
— Байдуже, куди хочеш.