— Пробач, — сказав Генріх, — але мені інколи хочеться побути на самоті.
— Тобто ти просиш мене щезнути?
— Ти дуже догадливий, — усміхнувся Генріх.
Вайс простягнув руку і по-дружньому застебнув третій згори ґудзик на його кітелі, потім застебнув такий самий ґудзик у себе на грудях, пояснив значуще:
— Ми з тобою сьогодні, здається, однаково недбайливі.
Генріх, вражений, пильно подивився йому в очі.
— Ну! — наказав Йоганн.
— Рейн, — механічно пробелькотів Генріх.
— Волга.
— Цього не може бути! — запротестував Генріх.
— Чому?
— Та як же так: ти — і раптом?! — Генріх навіть відсахнувся.
— Ну що ж, познайомимося? — Вайс простягнув руку.
Генріх нерішуче потиснув її:
— Все-таки це неймовірно або…
— Я розумію тебе, — сказав Вайс. — Потрібні докази?
Генріх кивнув.
Вайс запропонував спуститися на берег і пройти на брандвахту, яку він ретельно оглянув раніше. Кращого місця для відвертої розмови важко було знайти.
— Сідай. — Вайс показав Генріхові на дерев"яний, розщеплений і протертий канатами кнехт, схожий на гігантський трухлявий гриб.
— А ти?