Генріх слухав, блукаючи поглядом. Не давши закінчити Вайсові, він жадібно запитав:
— Але ти ще до війни став на радянський бік, бо ти комуніст, правда?
— Та я ж росіянин, — просто сказав Вайс.
Генріх схопився з кнехта:
— Це неправда!
Вайс розгубився:
— Тобто як це неправда?
— Коли я побачив тебе після Берліна, я був просто есесівець, але ти все-таки зустрів мене як колишнього друга і зрадів мені. Щиро зрадів. Я знаю: щиро.
— Ну, правильно.
— Як же так може бути: я твій ворог, німець, есесівець, і ти російський комуніст, і раптом…
— Але я любив тебе колись як товариша, знав, що в тебе є багато хороших рис. Найнепростиміша помилка радянського розвідника, коли він не вміє розпізнати у ворогові людину. Ти знаєш, що зображено на емблемі чекістів?
Генріх заперечливо похитав головою.
— На ній щит і меч, — сказав Вайс, — і наш обов"язок, де б ми не були, захищати цим щитом людей, рятувати від злочинства.
— Значить, ти зараз ніби розкрив наді мною цей благодійний радянський щит?
— Ні, — сказав Вайс. — Просто ти сам узяв зараз у руки і щит, і меч.
— Добре, — погодився Генріх. І поскаржився: — Але мені все-таки чомусь важко повірити, що ти росіянин.
— Ну, а коли б я був не росіянин, а німець-антифашист, комуніст, хіба це вплинуло б на твоє рішення?
— Мабуть, ні, — задумливо мовив Генріх і вимогливо зажадав: — Але все-таки поясни, як ти міг так ловко прикидатися? Це просто неймовірно!
— Розумієш, — сказав Вайс, — я ще в шкільні роки був упевнений, що першою після нас, першою європейською країною, де відбудеться революція, буде Німеччина. Вчив мову, багато читав. Німеччина стала для мене ніби рідною. А коли до влади прийшли фашисти, я хотів боротися проти них разом з німецьким народом. І мені неважко було відчувати себе німцем. Але не просто німцем, а німцем з тих, кого я вважав за революційних борців. Найболіснішим було те, що такі довго не зустрічалися мені. Але ти й сам розумієш, абвер не таке місце, де їх можна знайти.
— Так, ти дійсно росіянин.