— Генріх Шварцкопф обіцяв не надавати цій події особливого значення, — запевнив Дітріх.
— Стративши винуватців замаху, ви самі надали справі офіційного характеру.
— Та взагалі, — промимрив Дітріх, — ми взяли кілька поляків, ну, як об"єктів для виконання вироку…
— Я вам по-дружньому раджу, — сказав Вайс, — відпустити цих людей за відсутністю доказів. Ви так заплуталися у всій цій історії, що ваша голова може злетіти слідом за їхніми головами.
— Мабуть, це так, — згодився Дітріх. — Що ж до англійського агента, — Дітріх поблажливо усміхнувся і тоном власної вищості пояснив: — Англійці забезпечують зброєю окремі терористичні групи. Але одночасно вони прагнуть, щоб поляки підтримували свій емігрантський уряд у Лондоні. Цей-таки уряд, як вам відомо, завжди провадив політику дружби з Німеччиною. На підтвердження нагадаю, що він, не без участі Черчілля, відхилив пропозицію Радянського Союзу укласти пакт про взаємодопомогу з Польщею. Тому в англійської агентури подвійні функції. З одного боку, вона формує численні групи терористів і в цьому розумінні є для нас до деякої міри небезпечною. З другого боку, вона виступає проти загального народного партизанського руху в Польщі, і окремі агенти навіть роблять нам важливі послуги, коли, передаючи по радіо в Лондон про подібні масові організації, не користуються шифром.
Дітріх помовчав, сперся об спинку стільця і запитав торжествуючи:
— Сподіваюся, мій дорогий, тепер ви розумієте, що деякі мої кроки зовсім не такі дивні, як вам здавалося. — І додав повчально: — Черчілль завжди хотів бачити Німеччину досить сильною для того, щоб вона могла вчинити напад на Радянський Союз, але одночасно не такою сильною, щоб суперничати з Англією на світовому ринку. Риси цієї двоїстості властиві й діяльності англійських агентів, яких до нас засилають. Звичайно, їхні дії завдають нам деяких збитків, але ці збитки цілком компенсуються. Адже вони рішуче виступають проти тих поляків, які вважають, що якась нова Польща мусить об"єднатися з Радянським Союзом для боротьби проти Німеччини. Тому я, як контррозвідник, зобов"язаний ставитись до англійських агентів з особливою обережністю. І коли б я на власний розсуд нерозсудливо вирішив долю якогось англійського агента, запевняю вас, моїй власній долі ніхто б не позаздрив.
Дані, повідомлені Дітріхом, були корисні для Вайса. І він дуже щиро похвалив:
— Ви тонко працюєте, Дітріх.
І Дітріх, задоволений і заохочений Вайсом, відверто патякав з ним, аж доки прийшов Генріх.
А коли Дітріх пішов, Генріх розповів Йоганнові новини. Через тиждень вони обидва повинні бути в Берліні. Наказ про відчислення Вайса в розпорядження СД уже підписано.
Вайс почував себе ще не зовсім добре, але весь час до від"їзду він працював день і ніч: треба було передати своє «господарство» в абсолютному порядку.
Вайс повідомив у Центр про все, що йому пощастило зробити тут за останні дні, і одержав дозвіл для від"їзду до. Берліна, а також нове, пов"язане із зміною місця, завдання.
Зубов журливо сказав йому на прощання:
— Значить, кидаєш мене?
— От іще сирота! — усміхнувся Вайс.
— Без тебе мені погано прийдеться. Звик я до тебе.
— Буде інший товариш.
— Послухай, — пожвавішав Зубов, — а що, коли ми з Брігіттою теж у Берлін гайнемо? Все-таки столиця.
— Коли цей товариш дозволить, — не зовсім упевнено відповів Вайс, — то що ж, я буду дуже радий.