— Тримайте собі того мерзотника-вбивцю, — сказав Слава-Богу— Гокінс, — а ми хочемо додому.
Умар Айяр ледве стримував наплив зневаги. Англійці не мають майбутнього на цій землі, сказав він собі. Недалеко той день, коли раса, що відкидає ідею особистої жертовности, кане в минуле.
Коли тепер уже Ніколо Веспуччі привели до імператорських палат, одягненого у свій власний одяг і незмінний строкатий плащ, хвацько накинутий на плечі, він уже повністю відновив сили і пустотливо усміхався, як той штукар, котрому вдався неможливий трюк, як от зникнення палацу, або перехід неушкодженим крізь вогняну стіну, або ж приборкання божевільного слона аж настільки, що слон закохався у нього. Бірбал та імператор були вражені його відвагою.
— Як тобі вдалося це зробити? — запитав імператор. — Чому Гіран не вбив тебе?
А Веспуччі лишень широко всміхався.
— Ваша Величносте, це була любов з першого погляду, — сказав він.
— Ваш слон служив Вашій Величності вірою і правдою, тож, поза сумнівом, ваш друг і компаньйон відчув від мене подув знайомих парфумів.
— А хіба ми не так чинимо? — запитав сам себе імператор. — Ця звичка чарівливої брехні, це постійне прикрашування реальности, це пригладжування правди. А може, шахрайство цієї людини з трьома іменами є нічим іншим, як нашим власним цілком очевидним безглуздям? А може, правда є надто неприємною річчю для нас? Чи ж існує людина, яка б не прикрашала її і хоча б іноді зовсім не відмовлялася від неї? А, може, «я» нічим не кращий за нього?
А тим часом Веспуччі розмірковував над довір’ям. Той, хто не вірив нікому, повірив жінці, і вона врятувала його.
— Отже, я віддаю себе у твої руки, — сказав він. — Якщо ти захочеш мене пограбувати, я не зможу цьому протидіяти.
— Ти не розумієш, — сказала вона, — ти маєш наді мною більшу владу, ніж я спроможна перебороти.
По сухі, він не одразу зрозумів, а вона не одразу знала, як вимовити слово «кохання» чи як пояснити появу несподіваних емоцій. Отже, велика загадка врятувала його від тавра злодія, а коли його привели до слона, розв’язали руки і залишили молитися, аби не потрапити у немилість Творця, коли постане перед ним, він усвідомив, що вона передбачила і такий розвиток подій; вийняв зі схованки не виявлену під час обшуку невеличку пляшечку парфумів-досконалий синтез аромату самого імператора, який ввівши в оману старого сліпого слона, врятував йому життя.
Заговорив імператор. Настав давно очікуваний час.
— Послухай, хлопче, хай як тебе звуть, — сказав Акбар. — Годі натяків і штовхання ліктем, розкажи нарешті свою історію. Давай не тягни, поки ми в доброму гуморі.
Коли Гіран, той слон, посадив іноземця собі на спину, ніби принца-могола, вершник раптом збагнув, як йому розпочати розповідь. Людину, що завжди розповідає одну і ту саму історію, думав він, викривають як брехуна через наперед завчені слова. Важливо почати з іншого місця.
— Ваша Величносте, — сказав він, — королю над королями, Захистку Світу. Маю честь повідомити вам, що я… — слова завмерли на його устах, і він стояв перед королем, як людина, приголомшена богами.
Акбара охопило роздратування:
— Продовжуй, хлопче, — сказав він. — Раз і назавжди виплюнь ту мерзоту.
Іноземець прокашлявся і знову почав.
— Річ у тому, що я, мій повелителю, я — не хто інший, як…