Фантастика Всесвіту. Випуск 4 ,

— Що таке?

— О Боже, боюся, що не скажу.

— Мусиш сказати.

— Ну добре, та я боюся, що Ви розсердитеся.

— Не зважай ні на що.

— Тоді, мій повелителю, знайте, що я, по суті…

— Так?

(Глибокий вдих. Тоді — видих.)

— Ваш кревний родич. Фактично, ваш дядько.

8. КОЛИ УСКЛАДНЮЄТЬСЯ ЖИТТЯ ЧОЛОВІКІВ

Коли ускладнюється життя чоловіків у могольському дворі, вони звертаються за допомогою до літніх жінок. Щойно «Ніколо Веспуччі», який називав себе «Маґором дель’Амором», розповів про свою спорідненість, імператор наказав покликати свою матір Гаміду Бано і тітку Ґульбадан Беґум.

— Наскільки нам відомо, — сказав він Бірбалу, — ми не маємо безвісти пропалих дядьків, до того ж претендент на титул дядька на десять років молодший за мене, білявий, і без жодної прикметної риси чаґгатай, яку би можна було помітити, але перш ніж зробити подальші кроки, ми запитаємо жінок, Берегинь Історій, які нам усе достеменно й розкажуть.

Акбар та його міністр так заглибилися в дискусію в кутку палата й настільки очевидно ігнорували самозванця, що той відчував, як смисл його існування захитався. Чи справді тут, у присутності Великого Могола, він хотів домогтися підтвердження кровної споріднености, а чи це була тільки опійна галюцинація, з якої йому треба якнайшвидше виходити? Навіщо йому, уникнувши слонової розправи, чинити самогубство кількома хвилинами пізніше?

Бірбал сказав Акбарові:

— Воїна на ймення Арґалія чи Аркалія, про якого говорив хлопець, я не знаю, а от Анжелікою називають дівчат у країні іноземця, а не у нас. Нам також нічого не відомо про їхню роль у цій величній історії, цій «золотій історії». Але давайте не списувати осіб лишень з огляду на їхні імена, оскільки ім’я можна змінити.

Раджа Бірбал почав своє життя як бідний брахманський хлопчик, якого назвали Магеш Дасем, і саме Акбар узяв його до двору й зробив з нього принца. Чекаючи на величних жінок, обоє друзів поринули у спогади й були молодими знову, а Акбар саме пригадав, як він полював і заблукав.

— Гей, ти! Малий! Який з цих шляхів іде на Аґру? — вигукнув імператор, а Бірбал, якому тоді було шість чи сім років, відповів цілком серйозно:

— Вельмишановний пане, дороги нікуди не йдуть.

— Це неможливо, — обурився Акбар, а малий Бірбал широко усміхнувся.

— Шляхи не рухаються, а отже, нікуди не йдуть, — сказав він. — А люди, що мандрують до Аґри, зазвичай ідуть цією.

Цей жарт привів хлопця до двору, дав йому нове ім’я і змінив життя.