— Розкажи мені про свою таємницю, недомірку, а я обіцяю тебе не їсти, поки ти розказуватимеш.
Арґалія вклонився і почав:
— Таємниця — он у тому комині, — промовив він. — Хто дістанеться його верха першим, той буде найбагатшим у світі хлопцем.
— Чи велетом, — сказав Напівмертвий Велет.
— Чи велетом, — погодився Арґалія, хоч у його словах звучав сумнів.
— Але ж ти такий здоровенний, що не зможеш туди залізти.
— А це величезний скарб? — запитав велет.
— Найбільший у світі, — відповів Арґалія. — Річ у тому, що скарб назбирав дуже хитрий принц і заховав його у комині непримітного придорожнього заїзду, позаяк нікому і на гадку не спаде, що великому монархові схотілося тут щось ховати.
— Усі принци — великі дурні, — промовив Напівмертвий Велет.
— Але ж не велети, — додав замислено Арґалія.
— Авжеж, — промовив велет, намагаючись залізти у комин.
— Завеликий, — зітхнув Арґалія. — Я так і думав. Ну, тут уже нічим не зарадиш.
Але велет не здавався:
— Ні, ще не все, — крикнув велет і відірвав собі руку. — Тепер вужчий, правда? — запитав велет, але все ще не міг пролізти у комин.
— Може б ти відкусив собі й другу руку, — запропонував Арґалія, і величезні щелепи велета за мить відгризли собі й другу руку, ніби шматок баранини. Але і це не допомогло тупоголовому залізти у комин.
— Я знаю, як бути, — сказав Арґалія, — давай, ти підкинеш туди свою голову, аби лишень подивитися, що там є.
— Але ж у мене тепер немає рук, дорогенька закусочко, — промовив велет сумно. — Ти добре придумав, але сам собі я не можу відкрутити голову.
— А давай я це зроблю, — запропонував Арґалія, схопив кухонний сікач, вистрибнув на стіл і чахнув по шиї чудовиська —
Коли повернувся власник заїзду, його дружина, сім’я та постояльці (а всі вони ночували у канаві неподалік) і дізналися, що Арґалія обезголовив Напівмертвого Велета і тепер той велет був мертвий і вдень, і вночі, вони попросили його допомогти їм обезголовити ненажерливого Герцога з сусіднього герцогства У.
— То вже самі собі давайте раду, — промовив Арґалія. — То не моя справа. Я хотів лишень переночувати. А тепер я йду до адмірала Андреа Дорії, хочу вирушити з ним у плавання і здобути багатство. — І з цими словами він їх залишив, а сам пішов шукати своєї долі…