Фантастика Всесвіту. Випуск 4 ,

Історія була цілком вигаданою, але вигадки вигаданих історій часом можуть стати у пригоді в реальному світі, і саме такі оповіді, імпровізовані версії безконечного потоку розповідей його друга Аґо Веспуччі, цього разу врятували шию малого Ніно Арґалії, коли його знайшли у схованці під койкою у носовому кубрику флагмана флоту Андреа Дорії. Його інформація про плани Дорії була трохи застарілою, оскільки Золота Банда вигнала французів дещо раніше, і коли він почув, що condottiere відпливає на війну з турками, то збагнув, що настав час невідкладних дій. Голодного бідолашного «зайця» тягли за вухо до самого Дорії на п’ятий день після виходу в море вісьмох трирем[89], повних войовничих найманців, озброєних до зубів аркебузами, абордажними шаблями, пістолями, ґарротами[90], кинджалами, канчуками та найдобірнішою лайкою. Арґалія скидався на брудну ганчір’яну ляльку; був одягнений у ганчір’я і на грудях стискав клунок з ганчір’ям. Треба сказати, що Андреа Дорія не був таким собі добрим дядечком. Він ніколи не вагався, не задумався б він і над якнайжорстокішим покаранням. Любив владу і славу. Його кровожерливе військо шукачів щастя вже давно б повстало проти нього, якби він не був великим командиром, великим стратегом і до того ж абсолютно безстрашним. Одне слово, він був чудовиськом, а якщо йому не вгодити, то ставав таким же небезпечним велетом, напівмертвим чи живим.

— Ти маєш дві хвилини, — промовив він, — аби переконати мене не викинути тебе за облавок.

Арґалія глянув йому просто у вічі.

— Ви вчините дуже нерозумно, — збрехав він, — бо я — людина з дивовижним і надзвичайно багатим досвідом. Я шукав щастя по всіх усюдах і одного разу навіть скарав на горло велета — раз-два! Я заколов кинджалом Бездушного Чаклуна, опанувавши перед тим секрети його чарів, а окрім усього іншого, я знаю мову змій; колись я знався з королем риб і жив у будинку жінки, що мала сімдесят синів і тільки один казанок. Я можу перетворюватися на лева, орла, собаку чи мурашку, а вам знадобиться сила лева, зір орла, вірність собаки, а також я можу сховатися від вас, перетворившись на мураху, і ви ніколи не знатимете свого убивцю, який заповзе вам у вухо й отруїть вас. Одне слово, мене треба стерегтися. Я — малий, але вартий вашої компанії, бо живу за тим самим принципом, що й ви.

— І що ж то за принцип, можна дізнатися? — домагався Андреа Дорія з деякою насмішкою. Він мав випнуте підборіддя, злосливий рот і блискучі очі, від яких ніщо не могло сховатися.

— Мета виправдовує засоби, — відповів Арґалія, пригадуючи слова, які любив казати іль Макія з приводу етики застосування кореня мандрагори з метою спокушання недосяжних жінок.

— Мета виправдовує засоби, — здивовано повторив Дорія. — До біса непогано сказано.

— Я сам це придумав, — промовив Арґалія. — Я так само, як і ви, в дитинстві залишився без гроша, і мені, так само, як і вам, нічого не залишилося робити, як зайнятися вашою справою; сироти знають, що вони виживають тільки тоді, шли будуть готові робити все, що від них вимагається. Без жодних обмежень. — І що ж то казав іль Макія після того, як повісили архієпископа? «Виживають найпридатніші».

— Виживання найпридатніших, — розмірковував Андреа Дорія. — Це одна із надзвичайно потужних думок. Ти також це придумав?

Арґалія схилив голову, ніби трохи засоромився.

— Ви були сиротою, — правив він далі, — і добре знаєте, що незважаючи на дитинячий вигляд, я — не безпомічне дитя. «Дитина» — це безпечне і розніжене, захищене від правди світу створіння, якому дозволено марнувати роки на прості ігри й вірити, ніби розуму можна навчитися у школі. «Дитинство» — це розкіш, яку я не можу собі дозволити. Правда про «дитинство» ховається у найбільш неправдоподібних історіях у світі. Діти наражаються на чудовиськ і демонів, а виживають тільки тоді, коли вони безстрашні. Діти мало не вмирають з голоду, якщо тільки вони не звільняють чарівну рибку, котра виконує їхні найпотаємніші бажання. Дітей живцем пожирають тролі[91], якщо тільки вони не зможуть забалакати їх до сходу сонця і підлі істоти не перетворяться на камінь. Дитина має знати, як кинути монету, аби дізнатися про майбутнє, як кинути монету, аби прив’язати чоловіків і жінок так, як хоче дитина, як виростити рослину, на якій потім можна знайти ці чарівні монети. Сирота — це доросла дитина. Наше життя — це життя казок і всього незвичайного.

— Дай цьому балакучому філософу щось попоїсти, — розпорядився адмірал Дорія, звертаючись до боцмана, страхітливого моряка, що нагадував буйвола і якого звали Чева. — Поки йтимемо морем, цей гоблін нам пригодиться; нехай порозповідає мені свої побрехеньки.

Виводячи Арґалію з капітанської каюти, боцман міцно тримав його за вухо.

— Не думай, що ти викрутився, базікало, — сказав він. — Живий ти лишень з однієї причини.

— Ой, — сказав Арґалія, — і що то за причина?

Боцман Чева ще міцніше стиснув вухо. На правому боці його обличчя виднілося татуювання скорпіона, а очі були мертвими, як у людей, що ніколи не сміються.

— Причина в тому, що тобі вистачило нахабства чи то зухвальства подивитися йому в очі. Якби не подивився в очі, він би вирвав тобі печінку і нагодував би нею чайок.

— Перш ніж померти, — відповів Арґалія, — я стану таким же командиром і чинитиму так само. А що ти? Тобі краще дивитися мені в очі, бо в іншому випадку…

Чева дав йому доброго запотиличника без найменшого натяку на прихильність.

— Ну, зачекай ще трохи, пуцьвірінку, — сказав він, — поки що твої очі можуть дивитися лишень у мою бісову матню.