Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

Джек Лондон Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

До сьомого тому ввійшли роман «Буйний День» (Нью-Йорк, 1910) та цикл оповідань «Смок Беллю» (Нью-Йорк, 1912).

2013-12-15 uk en Вероніка Гладка Катерина Корякіна Юрій Лісняк Мар Пінчевський MVV http://kompas.co.ua doc2fb, ImageFB2, FictionBook Editor Release 2.6 2013-12-15 iro4ka_skin, http://kompas.co.ua 0FC179B1-80B1-4FCC-8322-F6C86675461D 1.0 "Дніпро" Київ 1971 ДЖЕК ЛОНДОН Сочинения, Т. 7 (На украинском языке) Видавництво «Дніпро», Київ, Володимирська 42. Редактор Р. I. Доценко Художник І. П. Хотінок Художній редактор В. В. Машков Технічний редактор Ю. З. Тронік Коректори Л. С. Каткова, О. Т. Супруненко Виготовлено на Харківській книжковій фабриці ім. М. В. Фрунзе Комітету по пресі при Раді Міністрів УРСР, Харків, вул. Донець-Захаржевська, 6/8. Здано на виробництво 13/VIII/1970 р. Підписано до друку 28/ІV/1971 р. Папір № 1. Формат 84x108 1/32. Фізичн. друк. арк. 16,5. Умовн. друк. арк. 27,724-2 вкл. Обліково-видавн. арк. 29,811. Ціна 1 крб. 17 коп. Замовл. № 314. Тираж 35 000.

Джек Лондон

ТВОРИ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ. ТОМ СЬОМИЙ

_{БУЙНИЙ ДЕНЬ}

_Роман

_{СМОК БЕЛЛЮ}

_{Цикл оповідань}

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:

Дмитро Затонський, Віталій Коротич, Микола Лукаш, Василь Мисик, Тетяна Якимович.

БУЙНИЙ ДЕНЬ

Роман

ЧАСТИНА 1

РОЗДІЛ I

Вечір у «Тіволі» видався нудний. Відвідувачів у великій кімнаті з рубленими стінами було небагато. Біля довгого прилавка стояло півдесятка людей. Двоє з них доводили один одному, що помічніше від скорбуту — чи настій з ялинових голок, чи цитриновий сік. Сперечалися вони знуджено і раз у раз похмуро замовкали. Решта заледве звертали на них увагу. Біля протилежної стіни стояли столи для азартних ігор. Цього вечора за ними було майже порожньо. Костей ніхто не кидав. Один тільки чоловік грав сам з собою у «фараона». Рулетка не крутилася, а круп"є стояв коло грубки, що аж гуготіла, до червоного розжарена, і розмовляв з молодою чорноокою жінкою, ставною й гожою з лиця. Від Джуно до Форту Юкону всі знали її під прізвиськом «Діва». За одним столом троє грало в покер, але на дрібні марки й без ніякого захоплення, бо не було глядачів. Крізь відчинені двері в задній стіні видко було, як у прибічній кімнаті три пари мляво танцюють під фортеп"яно та скрипку.

Проте Серкл-Сіті не був порожній, та й грошей у ньому не бракувало. Як звичайно, там зібралися шукачі золота я Лосячого ручаю та з інших розсипищ. Літнє промивання дало людям чимало, і гамани в них повні були золотого піску та самородків. Клондайку тоді ще не відкрито, і на Юконі нікому й на думку не спадало, що можна глибше копати та відігрівати мерзлий грунт вогнищами. Тому взимку роботи не було, й довгої полярної ночі люди ниділи мов у сплячці по таких таборах, як Серкл-Сіті. Час їм стягався дуже поволі й нудно. Гамани розпирало золото, а єдину розвагу можна було знайти тільки по шинках. І все-таки в «Тіволі» цього разу було не людно. Діва, стоячи під грубою, позіхнула на ввесь рот.

— Як тут не розворушиться — піду спати, — сказала вона, звертаючись до Чарлі Бейтса. — Що там скоїлось у таборі? Повимерли, чи що?

Бейте полінувався навіть відповісти і понуро крутив собі далі цигарку. Ден Макдональд, власник «Тіволі» та всіх його ігор, один з перших шинкарів на горішньому Юконі, теж понуро перейшов кімнату й зупинився біля грубки.

— Помер хто, чи що? — спитала його Діва.

— Та начебто, — відповів шинкар.

— То, либонь, усі вони там перемерли, — зробила висновок Діва й ще раз усмак позіхнула.