Так з гордою самоповагою казав Джеррі, свідомий своєї відповідальності — пильнувати майна копальні «Золота Мрія» — і втішений такою надзвичайною пригодою, що він може пожити зовсім сам на цій стрімкій скелі понад річкою і варити собі їжу до власного смаку.
— Ну, то гляди, будь обережний, — сказав Гол, — і не пустуй із тросами. Я піду, може, надибаю де оленя в яру Кульгавої Корови.
— Он хмариться, немов на дощ, — статечно зауважив Джеррі.
— А я не боюся трохи змокнути, — засміявся Гол і зник, широко ступаючи, між деревами.
Пророкування Джеррі справдилось аж надто. Вже о десятій годині сосни розгойдувалися й стогнали, шибки у вікнах бряжчали, і пішов дощ, підхльоскуваний несамовитим вітром. О пів на дванадцяту Джеррі розпалив вогонь, а коли годинник вибив дванадцяту — вже сів і обідати.
«Де вже там виходити сьогодні надвір, — вирішив він, — помивши після себе й прибравши посуд; і ще подумав: — А Гол, мабуть, добряче змокне… Чи поталанить же йому здобути оленя?..»
О першій годині в двері постукали, і, коли Джеррі відчинив, до хати прожогом влетіли чоловік і жінка, немов їх у спину підштовхнув шалений шквал. То було подружжя Спіллейнів, що фермерували у малолюдній долині, за кільканадцять миль від річки.
— Де Гол? — уривчасто й швидко спитався Спіллейн.
Джеррі помітив, що Спіллейн знервований і різкий у рухах, а дружина його чимось дуже збентежена. То була худорлява, змарніла, замучена роботою жінка: нудна, нескінченна праця всього її життя наклала тяжку печать їй на обличчя. Оте ж таки життя погорбило її чоловіка й покрутило йому руки, а волосся зробило попелясто-сивим.
— Він пішов полювати до Кульгавої Корови, — відказав Джеррі. — А вам на той бік треба?
Жінка почала стиха хлипати, а Спіллейн, кинувши стурбовано щось незрозуміле, підійшов до вікна. Джеррі й собі теж поглянув надвір, де тросів майже не було видко за рясним дощем.
Звичайно мешканці навколишніх осель переправлялися через Сакраменто підвісною дорогою «Золотого Дракона». За цю послугу стягувано невелику платню, і з неї компанія «Золотого Дракона» сплачувала Голові його утримання.
— Нам конче треба на той берег, Джеррі, — сказав Спіллейн, показуючи великим пальцем через плече на свою жінку. — її батька покалічило в шахті «Конюшине Листя». Там стався вибух. Навряд чи й виживе. А нас допіру сповіщено.
Джеррі відчув, як йому враз закалатало серце. Він зрозумів, що Спіллейн хоче перебратися дорогою «Золотої Мрії»; та чи ж міг він без батька взяти на себе таку відповідальність, тим паче, що пасажирів тут ніколи тю перевозили, та й узагалі тих тросів давно вже не використовували?
— Може, Гол скоро повернеться, — мовив хлопчина. Спіллейн похитав головою і запитався:
— А де твій батько?
— У Сан-Фраціско, — коротко відказав Джеррі.
Спіллейн застогнав і люто вдарив кулаком по долоні другої руки. Жінка його заплакала голосніше, і Джеррі розчув її мурмотіння:
— А батько ж помирають, помирають!
Йому й самому на очі навернулися сльози; і він стояв нерішуче, не знаючи на яку ступити. Та вирішив за нього Спіллейн.