— Вам заплатять.
Шкіпер зітхнув і скорявся, а тоді знову зітхнув, побачивши, як Генрі відкорковує пляшки й виливає пиво в жолобок.
— Будь ласка, сер, — попросив Персіваль, — коли вже вам треба виливати пиво, то лийте мені в горло.
Матроси кинулись до пива і скоро склали біля Генрі купу порожніх пляшок. Він знову позатикав їх і почав прив"язувати мотузками до линви на відстані шести футів одна від одної. Потім відрізав кілька шматків линви сажнів по два завдовжки кожен, і поприв"язував їх між пляшками, а до других кінців прикріпив казан та дві бляшанки з-під кави. По боках линви він прив"язав бідон з-під гасу й порожній ящик з-під пива. Тоді глянув на Френка.
— О, я вгадав ще п"ять хвилин тому, — сказав той. — Ель-Тігре такий вузький, що буксир заплутається в твоїй пастці.
— Ель-Тігре й справді дуже вузький, — була відповідь. — В одному місці прохід усього сорок футів завширшки. Якщо вони спробують обминути нашу пастку, то вженуться в мілину. Але нічого, вони добредуть до берега, коли б це сталося. Ну, а тепер берімо цю штуку та й киньмо її за корму. Ти станеш з правого боку, я з лівого, і, як я скажу «три», кидай ящика якомога далі.
Вітер слабшав, і, хоч він підпихав ззаду «Анджеліку», яка завдяки цьому робила п"ять вузлів, «Долорес», що робила шість вузлів, потроху таки наздоганяла її. Коли з «Долорес» почали стріляти з рушниць, шкіпер за вказівками Генрі й Френка спорудив на кормі невисоку барикаду з мішків з картоплею та цибулею, старих вітрил та бухт линви. Зігнувшись під цим низеньким захистком, стерничий вів шхуну далі. Леонсія не схотіла зійти вниз, але що вогонь із буксира ставав дедалі частіший, погодилась бодай заховатись за капітановою каютою. Матроси теж поховалися хто куди, а всі Солано» примостившись за барикадою, відстрілювалися.
Генрі й Френк, стоячи нарізно й чекаючи, коли шхуна дістанеться найвужчої частини проходу, і собі стріляли.
— Здоровлю вас, сер, — удався до Френка капітан Тріфзен. Кров індіянина спонукала його подеколи підводити голову й зазирати через борт, а кров негра примушувала тулитися, аж прилипати до палуби. — Кермує сам капітан Росаро, і з того, як він підстрибнув і вхопився за руку, можна зробити висновок, що ваша куля пробила йому її. Цей капітан Росаро дуже запальна людина, сер. Мені здасться навіть, що я чую, як він тепер лається.
— Увага, Френку! — промовив Генрі, відкладаючи набік рушницю й пильно розглядаючи низькі береги обабіч. — Ми майже підійшли. Як я скажу «три», кидай.
До буксира було не більше як двісті ярдів, коли Генрі подав знак. Обидва вони випростались і по слові «три» кинули у воду бідон з-під гасу та ящик з-під пива, що потягли за собою линву з прив"язаними до неї пляшками й бляшанками.
Зацікавлені в наслідках своєї роботи, Генрі й Френк так і залишились стояти, спостерігаючи, як розтягується на збуреній воді їхня пастка. Постріли з буксира примусили їх нахилитись, але, дивлячись через борт, вони бачили, як буксир нагнавсь на линву, а ще за хвилину й спинився.
— Гвинт заплутався в пастці, — зрадів Френк. — Чудово, Генрі!
— Тепер, якщо вітер не вщухне… — скромно мовив Генрі.
«Анджеліка» попливла собі далі, відходячи від буксира, що здавався чимраз менший. Проте це не завадило втікачам побачити, як він безнадійно сів на мілину, і люди з нього побрели до берега.
— Нам лишається заспівати нашої пісеньки, — захоплено скрикнув Генрі і затяг «Попліч, спинами до щогли».
— Це все чудово, сер, — перебив його після першого куплета капітан Тріфзен, блимаючи очима й пересмикуючи плечима в лад пісні. — Та вітер стихає, сер. Знову штиль. А без вітру як ми виберемося з затоки Хучітан? «Долорес» не пошкоджено. Вона лише спинилася на деякий час. Котрийсь із матросів пірне, розплутає гвинт, і тоді вона впіймає нас, скоро тільки захоче.
— Але тут до берега не дуже далеко, — зауважив Генрі, прикидаючи на око відстань і звертаючись до Енріко: — Що там є і хто там мешкає, сеньйоре Солано? Індіяни-майя чи плантатори?
— Є і плантатори, і майя, — відповів Енріко. — Та я добре знаю цю місцевість. Коли на шхуні нам щось загрожує, то на березі ми будемо в безпеці. Ми дістанемо там і коней із сідлами, й харчів. Туди далі — Кордільєри. Чого нам ще треба?
— А Леонсія? — стурбовано запитав Френк.