— Бажаю тобі щастя в рибальстві, — добродушно поглузував Ріган.
— Усе-таки я хотів би побачитись із Альваресом Tope-сом, — сказав юнак.
— Золото для дурнів, — мовив Ріган, — хоч я мушу признатися, що він дуже пристойна особа. Можливо, що, молодшим бувши, я й сам… та де там у біса! Справи прив"язують мене до Нью-Йорка.
— Чи не знаєте ви, де я міг би знайти його? — відразу спитав Френк, мимохіть сунувши шию в саме сильце Долі, яке вона, втілившись у Томаса Рігана, наставила на нього.
Побачення відбулося другого дня вранці у Рігановій конторі. Сеньйор Альварес Торес здригнувся й зніяковів, коли побачив Френкове обличчя.
— Викапаний старий пірат, га? — засміявся Ріган, постерігши, як той збентежився.
— Так, подібність просто разюча, — збрехав або напівзбрехав Торес, бо, визнаючи схожість Френка з сером Генрі, він водночас бачив перед собою іншу живу людину, Що нагадувала разом і Френка, і сера Генрі не менше, ніж обидва вони нагадували йому її.
Френк був молода людина, і збити його з плигу було легко. Розгорнули давні й нові географічні карти, давні Документи, писані споловілим чорнилом на пожовклому папері, і за півгодини Френк оповістив, що першу рибу пін упіймає або на Бичачому, або на Телячому. Ці острівці лежали обабіч лагуни Чірікві, і на котромусь із них, запевняв Торес, закопано скарб.
— Я вирушаю завтра вночі нью-орлеанським поїздом, — заявив Френк. — Його прихід погоджено з відплиттям пароплава Об"єднаної фруктової компанії, що йде до Колона. Я розвідався про це ще вчора перед тим, як лягати спати.
— Не наймайте тільки шхуни в Колоні, — порадив Торос, — а поїдьте краще верхи до Белена. Там ви знайдете нехитрих моряків-тубільців і все, що вам буде потрібне.
— Добре, — погодився Френк. — Я завжди хотів побачити той край. Ви будете готові до вечірнього поїзда, сеньйоре Торесе? Ясна річ, у цій справі я буду за вашого скарбника й беру на себе всі ваші витрати.
Але Торес, скинувши оком на Рігана, збрехав, раптом вигадавши вірогідну приключку:
— На великий жаль, я зможу пристати до вас лише пізніше. Деякі невідкладні справи, позов у суді, що його передусім я мушу виграти… Гроші невеликі, але позов зачіпає родинні інтереси, і через це набуває для мене особливого значення. Ми, Тореси, цінуємо честь. Я визнаю, що у вашій країні вона, здається, не до речі, але ми ставимо честь дуже високо.
— Він може приєднатися трохи згодом і скерує тебе на правильну путь, якщо ти збочиш, — заспокоїв Френка Ріган, — Але не забути б вам відразу умовитися з сеньйором Торесом про розподіл скарбу… коли буде що ділити.
— А яка ваша пропозиція? — спитав Френк.
— Порівну. П"ятдесят на п"ятдесят відсотків, — відповів Ріган, великодушно обдарувавши двох людей тим, чого, як він був певний, не існувало.
— Отже, ви виїдете, як тільки спроможетесь? — запитав Френк латиноамериканця. — Візьміть на себе його справу, Рігане, і спекайтеся її якнайшвидше. Згода?
— Безумовно, голубе, — одказав той, — А коли йому потрібні будуть гроші, то дати?
— Звичайно, — і Френк стиснув їм руки. — Це позбавить мене зайвого клопоту. Ну, а тепер я втікаю, влаштовую деякі справи і миттю на поїзд. На все добре, Рігане! Бувайте здорові, сеньйоре Торесе! До побачення десь коло
Бокас-дель-Торо чи в якій-небудь печері на Бичачому або на Телячому острові. Ви думаєте, на Телячому? Ну, бувайте!