Леонсія, випадково перебігши очима вздовж скелі, раптом ніби остовпіла.
— Дивіться! — вигукнула вона.
Генрі й Френк також підвели очі й завмерли на місці. Те, що вони побачили, були не виблиски світла, а яскраве біле сяйво, таке сліпуче, як сонце. Юнаки почали пробиратися до підніжжя скелі. Скрізь вони бачили незайману гущавину і зробили з цього висновок, що тут уже багато років не ступала людська нога. Добре засапавшись, вони нарешті продерлись на таке місце, де недавній зсув знищив усю рослинність.
Леонсія заплескала в долоні. Їй не треба було нічого пояснювати. Футів на тридцять вище в скелі виблискувало двоє велетенських очей. Кожне з них мало цілий сажень у прогоні, а дно їхнє було обкладено чимсь білим, що відбивало сонячне світло.
— Очі Чіа! — вигукнула вона.
Генрі почухав голову, щось пригадуючи.
— Я майже певний, що можу сказати вам, з чого воно складається, — промовив він. — Я сам такого ще зроду не бачив, але чув про нього від старих людей. Це предавні витівки майя. Ставлю свою частку скарбу, Френку, проти продірявленого десятицентовика, що я вгадав, чому вони відбивають світло.
— Згода! — скрикнув Френк. — Дурний був би той, хто б не прийняв таких умов, нехай би йшлося навіть про перевірку таблиці множення. Можливість одержати мільйони порівняно з безперечною втратою негодящої монети! Я б зайшов у заклад, що двічі по два буде п"ять, сподіваючись, що якимсь чудом спроможуся довести це. Ну, кажи! Що ж воно таке? Гроші на столі.
— Черепашки, — посміхнувся Генрі, — черепашки, або, точніше, перлівниці. Це перламутрові скойки, викладені мозаїкою так, щоб постала рівна поверхня, яка відбиває світло. Тепер ти маєш довести, що я помиляюся. Лізь угору й подивись.
Під очима на скелі стирчав трикутний прискалок футів двадцять заввишки. Горішній його край на ярд не досягав лінії між очима. Нерівна поверхня скелі й котяча спритність Френка допомогли йому видряпатися до краю прискалка. Лізти далі самим прискалком було вже легше. Проте впасти з висоти у двадцять п"ять футів і поламати руку або ногу в такій відлюдній місцевості здавалося не дуже принадним, і Леонсія, несамохіть викликавши ревнощі у Генрі, гукнула вгору:
— Обережно, Френку!
Стоячи на вершині трикутника, він заглянув і в одпе, і в друге око, а далі, витягши з кишені мисливського ножа, покопирсався ним у правому оці.
— Старий добродій знепритомнів би, якби був тут і бачив таке блюзнірство, — зауважив Генрі.
— Дірявий десятицентовик — твій! — крикнув униз Френк, кидаючи рівночасно в простягнену долоню Генрі щойно відколупаний шматок.
То виявився плаский уламок перламутру, яким було викладене око.
— Де дпм, там мусить бути й вогонь, — мовив Генрі, — не з доброго ж дива вибрали майя цю забуту богом глушину і зробили в цій скелі очі Чіа.
— Виходить, ми помилилися, залишивши позаду старого добродія з його священними вузликами, — сказав Френк. — Вони все пояснили б нам і порадили, що робити далі.
— Але де б очі, там мусить бути й ніс, — докинула Леонсія.
— Та ось-бо він! — скрикнув Френк. — Боже милий! Я ж оце по ньому ліз. Ми стоїмо занадто близько від скелі, щоб уявити собі її загальний вигляд. За яких сто ярдів вона скидалася б на велетенське обличчя.
Леонсія ступила наперед і поворушила ногою валяву з гнилого листя та гілля, занесену сюди, очевидно, тропічними вітрами.