— Джон, коли біжить, то страшенно тупає ногами. Я й пізнав його по тупотінню.
— А якби він не тупотів, ви б його тоді впізнали?
— Ні.
— Тоді, — Фрона вже бачила свою перемогу, — тоді з"ясуйте мені, містере Ла-Флітч, як ви могли знати, що в містера Сент-Вінсента на руках кров?
Він посміхнувся, показуючи білі як сніг зуби і на хвилинку замислився.
— Як я знав? Я почув теплу кров на його руках, нюхом почув. О! Десь далеко дим з мисливського табору, нора, де заховався трусик, лосячий слід — хіба я нюхом цього всього не почую?
Він закинув назад голову і з напруженим обличчям та заплющеними очима роздував ніздрі, показуючи, як ото все єство його скупчується в одному відчутті, в нюхові. Потім очі його розплющилися, і він у задумі поглянув на Фрону.
— Я почув запах крові на його руках, теплої, гарячої крові…
— А він може почути, він, далебі, такий! — крикнув хтось із натовпу.
Це так переконало Фрону, що вона мимохіть поглянула на Сент-Вінсентові руки й помітила якісь руді плями на фланелевій сорочці, на манжетах.
Коли Ла-Флітч відійшов од столу, Браун підступив до Фрони й подав їй руку.
— Треба ж мені познайомитися з оборонцем, — мовив він добродушливо, заглядаючи в свої папірці перед допитом другого свідка.
— А чи не вважаєте ви, що це несправедливо щодо мене? — жваво спитала вона. — Я ж не мала часу підготуватися до оборони. Я нічого не знаю в цій справі, тільки від свідків дещо й довідалася. Як ви гадаєте, містере Браун, — голос її чарував, переконував, — адже краще було б справу відкласти на завтра?
— Гм, — він задумливо подивився на годинника. — Це думка непогана. Тепер уже п"ята година, всім пора додому вечерю готувати.
Фрона мовчки подякувала йому, як це вміють часом робити жінки, і в обличчі її та очах Браун побачив куди більшу винагороду, аніж якби вона що сказала.
Він повернув на своє місце й звернувся до присутніх:
— Внаслідок наради між представниками обвинувачування та оборони, беручи до уваги пізній час та неможливість прихапцем розглянути справу, я… гм… пропоную відкласти суд на завтра, на восьму ранку.
— Перерву ухвалено! — оголосив голова і, відійшовши від столу, почав затоплювати пічку, оскільки він жив тут разом з іншими товаришами і куховарив для всіх.
РОЗДІЛ XXVII
Фрона обернулася до Сент-Вінсента, коли всі повиходили з хатини. Він спазматично, немов потопаючи, вхопився за її руку.