Данько ошелешено покрутив головою, вдихнув повітря і втратив свідомість. Хлопець прийшов до тями від того, що хтось трусив його за плече. Данько здригнувся й перелякано закліпав очима. Перед ним стояв кремезний здоровань, одягнений у білу сорочку, гаптовану червоним та чорним і полотняні штани. На плечах здорованя був товстий червоний кептар, прикрашений складними візерунками, на широкому шкіряному чересі висів ніж, штани були заправлені у шкіряні чоботи — капчури.
У руках чоловік тримав топірець-бартку, чиє лезо грізно блищало на сонці. Обличчя незнайомця було суворе, із гострими рисами. Довге чорне волосся спадало на плечі, густі вуса опускалися на груди. Погляд з-під кошлатих брів пронизував Данька наскрізь. Чоловік нахилився, узяв бронзове дзеркальце, що лежало біля Данька й запитально подивився на хлопця. Не вдаючись у довгі пояснення, Данько коротко промовив:
— Мене звуть Данько. Дзеркало мені дав алхімік Зенон. Я шукаю майстра Ореста.
— І нащо він тобі потрібен? — суворо запитав чоловік.
— Про це я тільки йому можу сказати, — уперто нахилив голову Данько.
Чоловік ледь помітно посміхнувся:
— Бач, майстер Орест сам знайшов тебе. Так що розповідай.
Данько трохи помовчав, роздумуючи, чи варто вірити цьому незнайомцю. Раптом він згадав слова свого батька про те, що й у майстра Ореста має бути такий же хрест на правиці.
— А ви мені спочатку свою праву руку покажіть, — сказав він чоловіку, прямо дивлячись у його пронизливі очі.
На мить в очах чоловіка майнуло здивування, але він задер широкий рукав, і Данько ясно побачив на руці з могутніми м’язами такий же хрест, як і в його батька.
Данько полегшено зітхнув і зняв із шиї Печать Зберігачів.
— Я син майстра Богдана, — промовив він і накреслив Печаттю таємний знак.
Орест взяв Печать Зберігачів, уважно роздивився її, повернув хлопцеві й сказав:
— Ну, а тепер розповідай.
І Данько коротко розповів про свої пригоди та про халепу, у яку потрапили його друзі. Коли він закінчив, майстер Орест промовив:
— Ну що ж, не варт гаяти часу — треба врятувати алхіміка і княгиню Ярину, а потім відправимося в гори, для того щоб викувати меч для Оберега.
Глава 7. Засідка коло Білої скелі
— Як же ж ми їх порятуємо? — запитав Данько.
Майстер Орест махнув рукою:
— Та щось придумаємо! — і пішов швидкою ходою кудись у лісову хащу. Данько, ледь встигаючи, біг за ним. Вони швидко піднялися на гору, і майстер Орест уважно озирнувся навкруги.
ebooksa